Книга Сталеві труни стр 165
струшували вибухи авіабомб, я розглядав скам’янілі особи ок¬ружавшіх мене людей, які звикли до повітряних налетам. Коли все закінчилося, вулиця зовні наповнилася їдким запахом пороху, стогонами постраждалих і дзвоном пожежних дзвонів. Ось такими були наслідки війни: Маріанна стала жертвою повітряного нальоту, а моя сім’я звикала рятуватися від бомбардувань під землею. Після цієї ночі я більше не бачив сенсу залишатися вдома. Я дол ¬ жен був повернутися на свій підводний човен і битися до по¬беди заради тих, хто вдома животів у вічному страху перед смертю.
Провівши ніч в темному поїзді, я прибув до Парижа. Місто дихав світом. Печеня червневе сонце золоті¬ло дерева і дахи будинків. Спека нагадала мені про НЕ-зручність морської форми і змусила подумати про пре-имуществах громадянської одягу. Нелегко було для мене змішатися зі строкатою паризької публікою, яка, так чи інакше, намагалася не помічати війну. Я звернув ува-гу на те, що більшість елегантно одягнених парі-жан ігнорувало людей у військовій формі. Я зрозумів, яка прірва розділяла мене з ними, насолоджуйтеся-ся усіма благами життя, як далекі були ми, військові, які не мали іншого вибору, окрім як йти в бій і умі¬рать, від людей, що живуть мирними інтересами.
Пізно ввечері я повернувся в військове містечко Брест і виявив в барі флотилії вельми жвавого Рідель і інших своїх товаришів. Я приєднався до гулянки. Бар здригався від нашого буйного веселощів і непристойних морських пісеньок. Ми потребували цього буяння, щоб за-бути про те, що скоро багатьох з нас недорахуються і у нас залишилося дуже мало часу для веселощів. Я особисто нуж-дався в відключці, щоб забути про подвійне потрясіння: ги-білі Маріанни і арешт гестапівцями батька. Друзі, креп¬кіе напої і метка життя вели в солодке забуття. Але я повинен був виконувати свій обов’язок.
Мені було неважко пристосуватися до знайомих во¬енно-морським буднях. Щодня я відвідував судноверфі,