Книга Сталеві труни стр 171
ніч, але незабаром стало видно, як удень. Спалахи блискавок осве-тили небосхил. Десятки вогненних стріл впивалися по вертикалі в океан і піднімалися зигзагами з його повер-хности, люто пронизує хмари. Година за годиною стріли мол¬ній бігли понад берегом і вперед, вгору і вниз, освітлюючи небо мільйоном смолоскипів. Гуркотіла канонада громових рас-катів. Повітря було насичене фосфором, від якого палило очі. Після п’яти годин танці блискавок і грому по¬шел дощ. Його потоки хлинули в океан з хмар, пронзен¬них стрілами блискавок, під акомпанемент гуркоту гро¬ма, гуркотіли між небом і морем. Коли шторм на¬конец припинився, народився новий день. Він був чистішим і яскравіше, ніж раніше. Ми досягли континентального шельфу Північної Америки.
Чекаючи в прибережній зоні США інтенсивного воз-задушливого патрулювання, ми в 09.45 занурилися під воду і пішли заданим курсом на глибині 110 метрів. Залишаючись досить довго під водою, планували наші тактичні операції на найближчий час. Команда ос-тава на місцях в повному мовчанні. Пізніше вона була проінформована про мету походу. Мочью ми спливли на поверхню. О 21.15 Праґер приготувався послати НЕ-скільки сигнальних ракет, щоб визначити наші координує дінати. Коли він налагодив свій секстант, я пожартував:
— Определяйся як слід, щоб ми випадково не опинилися в шлюзах Панамського каналу.
— Що б ти сказав, старпом, якби я завів вас в озеро Онтаріо? — відповів Праґер.
Ми, вахтові, голосно розсміялися, скинувши нервову напругу. Праґер додав:
— Не смійтеся, братці, ми йдемо правильним курсом.
В 01.40 ми помітили тінь по правому борту. Вона пре-брехати в торгове судно. З капітаном цього судна на містку стояв і його ангел-хранитель. Щоб нас не об-назовні, ми не стали його чіпати. В цілому ніч про¬шла спокійно, якщо не брати до уваги помилкової тривоги, подня¬той в той час, коли Венера засяяла на небосхилі за
всій своїй красі. Небо і обрій були пустин¬ни. Нашому потайливому підходу не перешкоджали ні літаки, ні суду берегової охорони США. «У-230» про¬должала рух зі швидкістю 18 вузлів. Прямо перед нами був мис Чарльз.
Вночі ми дізналися приголомшливу новину. Радіо пе¬редало, що в Італії відбувся державний пере¬ворот. Муссоліні арештований, а його місце зайняв глава уряду маршал Бадольо. Якби цю новину не повідомив німецьке радіо, ми прийняли б її за де¬зінформацію. Але і так вона здавалася неправдоподоб¬ной, хоча і не дуже важливою.
На світанку ми пірнули під воду, щоб не обнару¬жівать себе. Повільно просуваючись на захід на глубі¬не 40 метрів, підійшли на трідцатімільную дистанцію від мису Чарльз. Оскільки про протичовнової оборони США нам нічого не було відомо, екіпаж човна зайняв бойові пости і приготував до стрільби кормової торпед¬ний апарат на випадок раптової атаки. Незабаром після полудня акустик доповів про посилювати шумі він¬тов. Главмех підняв човен на перископну глибину, що-б капітан визначив рухався об’єкт. На подив Зігман, ми виявилися прямо перед невеликим конво¬ем — набагато ближче до нього, ніж це випливало з пока¬заній приладів. Всього лише сім транспортів охороняли чотири есмінці. Раптом капітан крикнув:
— Човен піднімається, тримайте її під водою. Місток вже виходить назовні. Главмех, опусти її вниз!
Фрідріх вжив усіх заходів, необхідних в аварійних умовах. Ніякого результату.
— Що, чорт візьми, сталося з цим шлюпом? — воз¬мутілся Зігман. — Поринайте швидше.
Поки «У-230» висіла, як риба на гачку, на очах у есмінців, йшли безцінні секунди. Потім медлен¬но, шалено повільно човен стала занурюватися в шар морської води високої щільності. Якраз в той мо¬мент, коли зникла її корму, касета боєзарядів ра-