Книга Сталеві труни стр 172

зорвалась в безпосередній близькості від нас. Вибух-ва хвиля штовхнула «У-230» під щільний шар, а він¬ти, що оберталися на максимальних обертах, потягли човен далі вниз, поки вона не торкнулася піщаного дна. «Асдікі» американських есмінців легко прощупом-вали мілководді, але не могли обмацати наш човен. Зву-кові хвилі гасив щільний шар морської води над нами. Майже дві години мисливці нервово оглядали глибини моря, марно намагаючись виявити мета для бомбомета¬нія. Потім вони пішли, навіть не скинувши на нас но¬вую касету глибинних бомб.
Вночі ми спливли на поверхню. Стрімко по¬шлі вперед. Три години нас не покидали настороженість і хвилювання. І ось попереду показався порт, тьмяне світіння вздовж усього горизонту — вогні Норфолка. Через несколь¬ко хвилин Борхерт вигукнув:
— Америка прямо по курсу!
Ми прибули в пункт призначення. Час: 23.25. Дата: 27 липня 1943 року.
Коли з води піднялася вузька смуга узбережжя, з темного приміщення центрального поста пролунав голос Прагера:
— Човен відхилилася від мису Чарльз на схід на 4 милі. Пропоную поміняти курс на 2-3-5.
— Дуже добре, — погодився Зігман. — Старпом, пріго¬товь яйця для скидання.
— Слухаю, герр капітан, — відповів я. — Хочете, я приготую їх круто?
Присутні на містку голосно розсміялися. Нас тішило, що ніхто не переслідував човен, подхо-дившейся до острову Рибальський. Хтось наслідував бойового кличу червоношкірих. Все уявляли себе раскрашенни¬мі індіанцями, атакуючими ворога на каное.
Я наказав затопити чотири носових торпедних апарати-рата і тримати їх відкритими. «У-230» прискорила хід, ми-
гш Нова Рибачий по правому борту. Наш пеленгатор про-щупивал воду. Праґер визначав пеленги. Присутність човни все ще не було виявлено.
На півдорозі між мисом Чарльз на півночі і мисом Генрі на півдні Зігман розгорнув човен курсом на мелково¬дье Чесапикского затоки. Вражаюче, але там не оказа¬лось жодного сторожового корабля противника, який міг би перепинити нам шлях в той час, як по лівому бор¬ту стали ясно помітні вогні Норфолка. Американські моряки, мабуть, відзначали цієї ночі якесь тор¬жество, їм було явно не до нас. Коли ми проходили повз бази ВМС, на нічному небі чітко позначився силует за¬літого вогнями міста. У міру подальшого просування в затоку нас все тісніше обступала суша.
О другій годині ночі ми запеленгували кілька транс-кравців суден, що прямували у відкрите море. Їх поза-запное поява зірвало наші плани постановки хв цієї ночі. У нас не було часу піти під воду. Оста¬валось тільки відступити в темряву. «У-230» зробила пол¬ний розворот, що залишився непоміченим, і поспішила вийти з затоки, перед тим як це мала зробити група транспортних суден. Ми побачили, як одне з них повернуло на північ, три інших розгорнулися віялом на південь. Потім всі вони розчинилися в нічній імлі. Ми про¬следовалі на схід, покривши за дві години 30 миль. Потім «У-230» лягла на дно в мілководді і стала чекати наступної ночі.
28 липня. О 21.45, коли згасли останні промені солн¬ца, ми спливли і поспішили на повних обертах вер¬нуться в Чесапікська затоку. Знову перетнули лінію мис Чарльз — мис Генрі. Ліворуч перебував Норфолк. Аме¬ріканскій флот знову щось святкував в порту. Залив був порожній, лише «У-230» порушувала безтурботність ночі. Близько півночі Борхерт зауважив тінь, що почалася вне¬запно збільшуватися прямо перед нами. Ми негайно зменшили швидкість. Але тінь так швидко перетворилася в гро¬маду, що Зігман був змушений зупинити обидва дизеля,