Книга Сталеві труни стр 174
їжі, усамітнившись у своєму кутку за фіранкою. Все з-відчували командиру, оскільки знали, що його сім’я проживала в Гамбурзі — дружина, діти, а також батьки. Коли після бомбардування в Гамбурзі погасли пожежі, ви-яснілось, що 41 тисяча його жителів загинула і понад 600 тисяч залишилися без даху над головою.
1 серпня. Вийшовши приблизно на 400 миль від по-бережемо Чесапикского затоки, ми ризикнули направити в штаб радіограму: «Спецзадание виконано. Чекаємо нових вказівок. Потребуємо паливі. 27 С. Ш., 68 3.
Д. «У-230».
Через три години після нашого радіосеансу два четирех¬моторних літака раптово звалилися на нас з неба. Ми в замішанні справили термінове занурення. Навколо гуркотіли розриви авіабомб. У цей день ми йшли під воду ще чотири рази. Було ясно, що радіограма спро¬воціровала активізацію пошукових операцій авіації США. З настанням ночі ми отримали наказ следо¬вать на південь через Карибське море в район на схід від Под¬ветренних островів. Там нас повинна була заправити под¬лодка-танкер «У-459».
Через дві години Рідель дешифрував особисту радіограм-му зі штабу: «У-230». Зігману. Сім’я в безпеці. Всі здорові. Вивезені за місто. Дениц ». Ця радіограма значила для’командіра і команди більше, ніж нагорода за успішне виконання завдання.
Ми продовжували обережно слідувати на південь. Стали звичними термінові занурення і атаки літаків. Потім 3 серпня ми отримали з штабу радіограму, са-мий важливу з початку перелому в підводній війні на користь союзників. «Всім підводних човнів, які патрулюють в море. Негайно вимкнути «метокси». Противник пе-рехвативает його сигнали. Зберігати радіомовчання до даль¬нейшіх вказівок ».
Попередження штабу надійшло на «У-230» вовре¬мя. Але воно виявилося занадто запізнілим для майже сотні наших підводних човнів, потоплених до нього. ми раптом
почали перехід в порт базування протяжністю в три тисячі миль. «У-185» не повернулася. 24 серпня вона була потоплена атакою з повітря.
До 13 серпня на «У-230» залишилося всього лише дві тон¬ни солярки. Ми перебували в 300 милях на схід від Барбадосу. Опівдні отримали по радіо координати місця і час зустрічі з новою човном-заправником «У-117» в сітці квадрата ДР-64. Зустріч повинна була відбутися 17 серпня. Щоб не видавати себе, ми дві¬галісь днем в зануреному положенні на малому ходу з метою економії енергії акумуляторних батарей. Вночі йшли в надводному положенні з помірною скорос¬тью, розлучаючись з кожним літром солярки, немов з соб¬ственной кров’ю. Проте ми прибули в заданий район точно в призначений час. Човен повільно крей¬сіровала там, поки не витратила всю солярку. Потім, безпорадно дрейфуючи, ми помітили чорну цятку в декількох милях від себе. Воно обережно просувалася у напрямку до нас. Але замість зустрічі з заправником ми привіталися з нашим старим другом Дальхаусом з «У-634», човном, яка в цей день теж повинна була заправитися від «У-117».
Заправник так і не прибув. Майже через два дня на¬пряженного очікування Дальхаус і Зігман домовилися, що «У-634», що зберегла ще 15 тонн солярки, прой¬дет 150 миль в західному напрямку і потім повідомить в штаб про наше становище. Таким чином, ми оста¬немся в безпеці, навіть якщо союзники перехоплять радіограму і сконцентрують сили в місці її пере-дачі.
«У-634» пішла. Кілька годин ми залишалися на пре¬жнем місці, пірнаючи під воду при наближенні протів¬ніка. Через десять годин очікування ми перехопили ра¬діограмму Дальхауса в штаб. Потім стали чекати відповіді з штабу з ще більшим нетерпінням. Він прийшов 20 ав¬густа, породивши нові надії: «У-634». Поділитися со¬ляркой з «У-230». Обом підводним човнам рухатися в квадрат
