Книга Сталеві труни стр 207
— Імпульси, гучність чотири! — прокричав голос знизу.
— Тривога!
Я почекав ще кілька секунд, чекаючи побачити промінь прожектора з атакуючого літака, потім пірнув в рубочний люк. Підводний човен заревів, рухаючись по дузі і занурюючись правим бортом під воду, але на мілководді занурення відбувалося дуже повільно. Як толь ¬ ко я подумки відзначив цей факт — адже раніше мені ніколи не доводилося занурюватися під воду так бліз¬ко до берега, — пролунали вибухи. Один, два, три, чети¬ре. Вони розривали товщу води і кожен раз били в корпус човна з лівого борту, відкидаючи її далі в сторону. Потім після потужного поштовху човен досягла дна на глибині 46 метрів. Вибуху мін, які могли бути тут, не було. Навряд чи на такому расстоя¬ніі від порту вони були взагалі. Вирішив, що більше не буду слідувати діяв наказом, який забороняв занурюватися під воду на глибині менше 80 метрів.
Опівночі «У-415» знову піднялася на поверхню в повній самоті, але і в очікуванні появи брітан¬скіх літаків. Я помітив час на сяючому ціферб¬лате свого годинника, щоб визначити інтервал між нашим зануренням і спливанням. Через 30 хвилин, після того як ми пройшли відстань дев’ять миль, три наполегливих ім¬пульса радіолокатора змусили нас знову піти під воду. Підводний човен опустилася на 55 метрів, коли прогриміли два-надцять вибухів, по чотири в кожній серії. Противник не економив бомби, він хотів домогтися нашого знищення з гарантією.
Ми спливали і занурювалися під воду знову і знову в нескінченній грі в кішки-мишки. До заходу дня пішли під воду в восьмий раз, а число бомб, витрачених на нас противником, досягло сорока.
«У-415» безшумно рухалася під водою в напрямку до входу в протоку Ла-Манш. Незабаром наші акустичні прилади засікли слабкий шум гребних гвинтів і клацань
«Асдіка» далеко на заході. Група мисливців поспішала в нашу сторону. Напрямок руху підводного човна їм вка-зувати низка вибухів бомб, скинутих літаком. Я приліг на свою койку. Очі були закриті, але мозок на-пряжене працював. Шум гвинтів есмінців незабаром можна було чути і без навушників. Часом здавалося, що мисливці встановили контакт зі своєю жертвою. Їх ра-діолокаціонние буравчики безперервно свердлили сталь¬ной корпус човна. Але час минав, щогодини ми продві¬галісь по дві милі курсом північно-північний захід і далеко за полудень відірвалися від есмінців. Стрімко прі¬бліжался момент, коли ми могли спливти. І дерзнули знехтувати повітряної розвідкою ворога, хоча биття на¬шіх сердець досягло межі. Однак ми отримали воз¬можность ковтнути свіжого повітря і зарядити життєво важливі для нас акумуляторні батареї.
О 22.15 «У-415» спливла на поверхню в безоблач¬ной ночі. Я вдихнув легкими холодне повітря. З запа¬да дув свіжий бриз. В наші особи летіли пластівці піни. Те, що за цим послідувало, було повторенням мінув¬шей ночі. Коли гучність імпульсів «асдіка» стала нестерпною і в небі мав ось-ось з’явитися літак, ми зробили термінове занурення. Підводний човен прогиналася від вибухової хвилі, спотикалася, крені¬лась, втрачала керованість, але потім вирівнювався, ви¬прямлялась і продовжувала безшумний рух, поки ми не спливали знову на поверхню, де ще не рас¬сеялісь трасуючі сліди літаків і вихлопні га¬зи кораблів противника. Ми грали в цю смертельно небезпечну гру всю ніч, поки повністю не зарядили батареї. З настанням дня занурення позбавило нас від вимотують нерви ризику.
П’ять днів і ночей «У-415» проривалася крізь раз¬риви бомб, на шостий ми прибули в заданий район і знову зазнали бомбардування.
На третій день патрулювання в сітці квадрата БФ-15 акустик доповів майже пошепки: