Книга Сталеві труни стр 209

тим нова серія вибухів жбурнула човен далі на глибину. Главмех на кілька секунд вирівняв човен, щоб вона сіла на грунт рівним кілем. Цей маневр накликав на нас ще одну серію вибухів. Ми чули плескіт від скидає в воду боєзарядів, і, здавалося, від них не було порятунку. Прогуркотіло серія з две¬надцаті вибухів — справжнє пекло. Десь зірвало клапан, і фонтан води завтовшки з руку увірвався в центральний прохід. Нагорі ескорти зібралися разом, щоб до¬біть нас — ми чули їхні маневри без всяких акусті¬ческіх приладів. Остання серія вибухів взяла нашу здригається човен в вилку. Потім диявольськи моло¬тівшіе воду гребні гвинти сповістили про нову серію скинутих боєзарядів.
Хоча сонце сховалося за горизонтом і мисливці по-вантажилися в темряву, вони продовжували кидати свої кассе¬ти бомб. Їх вибухи припечатали наш човен до песчано¬му дну і безперервно стрясали її. До 06.00 наступного ранку ми перебували під бомбардуванням вже 18 годин. Глав¬меху вдалося зберегти плавучість човна, незважаючи на незліченні течі, пошкодження, розриви трубопро¬водов і клапанів, недолік електроенергії і сжато¬го повітря. Опівдні інтенсивність бомбардування не знизилася Очевидно, британські ескорти действова¬лі по черзі. Ми чули, як в район нашого погру¬женія прибувають нові кораблі і продовжують своє де¬ло зі свіжими силами. Настав вечір, однак люті удари по нам не слабшали. Ми давно звикли до щел¬чкам імпульсів «асдіка» і шуму оберталися гвинтів, який то віддалявся, то наближався, досягаючи максі¬мальной гучності. Це були миті, коли сбраси¬валась вниз маса картечі, коли розриви бомб колоті¬лі ударними хвилями по сталевому корпусу човна, коли завмирали наші серця, а в темному корпусі щось вспи¬хівало і хлюпала вода. Це були миті, коли ми відчували себе похованими в мулі. І все ж ми ка¬кім чином залишалися живими.
Знову настала ніч. Англійці катували нас вибухо-вами вже 37 годин. Вони скинули понад 300 боезаря¬дов і не збиралися припиняти свою полювання. Однак в 02.15 безладний рух мисливців змусило нас повірити, що їх терпіння — а може бути, боепріпа¬си — вичерпалося. Гребні гвинти ескортів перестали вра¬щаться, потім число обертів то збільшувалася, то уби¬вало. Через кілька нескінченних хвилин шум гвинтів ескортів, поступово віддаляючись, затих за східним го¬різонтом. Тиша вразила слух своєю раптовістю. Будь-який звук посилювався до рівня гуркоту вибуху: капа¬ніе рідини на палубні плити, сплеск води в дні¬ще, кашель важко дихали людей, цокання наручного годинника. Повільно, дуже повільно команда освобожда¬лась від стресу, зрозумівши нарешті, що бомбардування кон¬чілась.
Через годину «У-415» вирвалася на поверхню до жіві- | тельному джерела свіжого повітря. Я протиснувся че * рез люк на місток. Запрацювали дизелі, задзижчали вен¬тілятори, човен набрала швидкість і понеслася в темряві яя на захід. Перед світанком ми пішли під воду. Глав¬мех утримував рухалася човен на глибині 25 мет¬ров, даючи нам можливість прийняти перші за два дні радіограми. Судячи з повідомлень, Берлін, Гамбург, Ганновер знову піддалися масованим повітряним нальотам, в Італії союзники прорвали наш фронт, а Со¬вети зробили широкий наступ на півдні Росії. Ми дізналися також з радіограм штабу, що, поки «У-415» перебувала між життям і смертю, загинули три наших підводного човна. «У-342» потрапила під бомбардування і затонула. «У-448» і «У-515» кілька днів не відповідали на запити штабу і, ймовірно, загинули. Ми перехопили радіограм¬ми, адресовані іншим підводним човнам, які, як пред¬полагалось, ще залишалися на плаву. Одна з радіограм призначалася для нас: «У-415» припинити бойові опе¬раціі, повідомити свої координати, негайно вернуть¬ся на базу ».