Книга Сталеві труни стр 210
Ми покірно спливли, повідомили на базу коордіна¬ти і результати бою. Чекаючи, що наша радіограма бу¬дет перехоплена англійцями, приготувалися до атак їх бомбардувальників дальньої дії. У нас оста¬лісь лише лічені хвилини, щоб перезарядити ба¬тареі. Від її бетонного притулку в Бресті «У-415» отде¬ляла дистанція приблизно в 300 миль. Вона могла по¬крить яку в межах 30 годин, рухаючись в надводному положенні з великою швидкістю. Замість ето¬го ми були змушені відновити свої періодіче¬скіе занурення.
Чотири доби ми рухалися під водою, уникаючи са¬мих витончених спроб англійців потопити човен. І врешті-решт ми наблизилися до скелястого берега Бретані, спливли в ночі, підсвічується серпом місяця, пішовши в кільватері нашого ескорту до бе¬зопасним тіснину Бреста. Близько опівночі наша доб¬рая стара конячка зайняла своє місце під бетонним ук¬ритіем. Пірс був висвітлений слабким розсіяним світлом. Лише кілька військових чинів флотилії знайшли вре¬мя привітати нас. Команда човна застигла в пол¬ном мовчанні, коли Вінтер приймав мій рапорт.
Незабаром я сидів за столом в офіцерській їдальні ря¬дом зі старшим офіцером. Скориставшись паузою, запитав у нього про те, що займало мене останні п’ять днів:
— Герр капітан, чому штаб наказав нам вер¬нуться? Невже ми отримаємо нарешті свій «шнор- хель»?
— Зайдете в мій офіс завтра з цього питання, — ска¬зал Вінтер, — а зараз вечеряйте і розповідайте мені про свій похід.
— Весь час одне і те ж. Постійна потреба спливти на поверхню і ковтнути свіжого повітря. Ур¬вать хвилину, коли «томмі» тебе не бачать, занурюватися під воду, якщо вони метушаться поблизу, знову винир¬нуть, коли вони повернуться до тебе спиною. Проблема полягає в тому, щоб знайти зручний момент для реаліза¬ціі свого шансу.
Поглинаючи холодну свинину і запиваючи її пивом, я розповів Вінтеру про довге полюванні англійців, через кото¬рой нинішній вечерю міг би і не відбутися.
Коли Вінтер пішов, команда «У-415» ще довго продов-жала відзначати своє повернення після успішного походу. Перед тим як усамітнитися в своїй кімнаті, я посидів ча¬сок з офіцерами свого човна в барі. Відмившись в ванні, розтягнувся в ліжку, покритою білосніжними простиня¬мі, і скоро заснув.
Глава 20
На наступний день в 15.30 я, зайшов в офіс Вінтера. Спочатку він довідався про те * як влаштувалися мої підведення-ники. Я сказав, що про них добре подбали.
— Отлічнопроізнес Вінтер і продовжив: — Те¬перь про причини ‘відгуку з походу. Як ви, веро¬ятно, вже чули, верховне командування очікує в найближчому майбутньому висадку союзників на континент. За всіма ознаками вона може відбутися в травні.
— Ходять різні версії про те, де вони можуть висадіть¬ся. Що-небудь певне відомо про це?
— Мені не відомо. Можливо, в Норвегії. Полага¬ют, що вони можуть спробувати зробити це на узбережжі Біскайської затоки. Але найімовірніше, проведуть ДЕСАН-тну операцію на узбережжі поблизу Гавра, тут кратчай¬шее відстань від британських портів. У всякому разі, нам потрібно зберігати пильність і боєготовність. Ваша човен буде негайно відправлено в док. Припустимі лише самі невідкладні ремонтні роботи. Вже через десять днів ви отримаєте бойовий наказ. До цього време¬ні необхідно забезпечити шестигодинну боєготовність човна. Подальші вказівки ви отримаєте в цьому офісі від старшого офіцера штабного підрозділу «Захід», коли командування прийме рішення щодо наше¬го контрнаступ.