Книга Сталеві труни стр 225
кілем, ми пішли під воду. Для економії пального дві¬галісь на малих обертах на захід. Я отримав завдання діяти в 200-мильній прибережній зоні, пріблі¬зітельно в 80 милях від узбережжя. Ми повинні були не допускати входу в Брестську бухту есмінців і десант¬них суден противника, «У-415» перетворилася зараз в привид. З обмеженням рухливості, сумнівною боєздатністю, з крайньою потребою спливати для вентиляції повітря і підзарядки акумуляторних бата¬рей в умовах постійної загрози повітряного нападе¬нія підводний човен стала плаваючим труною, мішенню для атак літаків супротивника, завжди готових відправити її на дно.
Коли зайнявся новий день, я посадив човен на дно. Її ніс стосувався піщаного дна, як голова пасеться лоша¬ді. Всі двигуни були запущені, а прилади виключе¬ни, команда відправлена спати. З початком відпливу човен знялася з дна, піднялася на поверхню, просунулася далі в море, потім знову залягла на дно. Ці маневри повторювалися через рівні проміжки часу. У вто¬рую ніч ми ризикнули провести п’ять нескінченних хвилин на поверхні, вентіліруя відсіки. У зв’язку з посиленням імпульсів «асдіка» пішли під воду і продовжили своє безшумний рух в зануреному положенні близько до дна. Гуркіт вибухів, спорадично що доносився з
боку Ла-Маншу, нагадував нам про те, що англіча¬не перебували в постійному пошуку цілей.
Через 40 дасов «У-415» прибула в заданий район. На найменших оборотах ми проїхали під водою на 30-метровій глибині на північ. Наш акустик НЕ усли¬шал ні найменшого шуму, що нагадував звук вра¬щавшіхся гребних гвинтів. До кінця дня, коли пріблі¬зілся момент спливання, наші серця забилися сильніше і частіше. Потім ми піднялися на поверхню в нічній тиші.
Трохи більше 20 хвилин «томмі» нас не турбували. За¬тем стали з’являтися їхні літаки. Ми зробили сроч¬ное занурення. У момент, коли товща морської во¬ди закрила підводний човен, на нас посипався град глибинних бомб. Раптова бомбардування подіяла ошелом¬ляюще на мого нового главмеха. Нездатний керувати човном, він привів її в хаотичний рух. Ми чув¬ствовалі себе як під час їзди на «Американських гор¬ках» і стояли перед небезпечною альтернативою: або впасти на дно, або спливти на поверхню і підставити себе під смертельний удар противника. Я кинувся на мес¬то главмеха, вивів човен з безладного руху, вирівняв її і домігся, щоб вона повільно рухалася на рівному кілі. Потім, глибоко зітхнувши, сказав своєму приголомшеному главмеху:
— Дій так, Зельден. Ось наш курс.
Все ще приголомшений, він взявся за виконання сво¬іх рбязанностей. I Моряк вперше потрапив під бомбардування, вперше так близько відчув смерть. Я розумів, що ви¬нужден буду миритися з його непідготовленістю, поки він не освоїться в бойовій обстановці.
З першої бомбардуванням почався наш танець смер¬ті. Всю ніч ми жадібно ловили миті, щоб ви¬нирнуть на поверхню моря для підзарядки батарей і вентиляції повітря. За годину до світанку під час наше¬го останнього за ніч спливання вдалося майже за¬вершіть підзарядку батарей. Після гучних раз
