Книга Сталеві труни стр 226

ривов боєзарядів черговий бомбового касети ми зата¬ілісь в глибині, змучені, виснажені і втомлені.
Есмінці союзників, які ми повинні були атако¬вать і знищити, чи не з’являлися ні на третій, ні на четвертий день. Ночами я опускав човен на дно, де було так тихо, що відрізнявся тільки дихання людей і слабкий скрегіт від носа човна, Тершів про пісок. Одна¬ко потреба в повітрі і електроенергії змушувала нас продовжити небезпечні спливання і занурення під гро¬хот розривів глибинних бомб. І все ж «У-415» наполегливо чекала появи кораблів противника. У той вре¬мя як пілоти королівських ВПС не шкодували коштів для знищення нашої та інших одиночних підводних човнів, брі¬танскіе кораблі не звертали на нас уваги. Жоден з них не з’являвся в районі патрулювання. Я тща¬тельно обстежив протягом тижня наш квадрат, але не зустрів жодного есмінця або десантного судна союз¬ніков. На дев’яту ніч марного патрулювання я наважився перевірити пильність британських пілотів пе¬редачей радіограми на базу такого змісту: «Район патрулювання вільний від судноплавства. Чекаємо нових вказівок ».
Відразу ж за передачею ми сховалися під водою і на глибині 25 метрів стали чекати відповіді з штабу. Він наказав нам повернутися в Брест. Ми зробили зворотний перехід всього за 42 години на хвилях пріби¬вавшего припливу, який переніс нас в горловину Брест¬ской бухти. Пізно ввечері 13 липня ми прибули до місця зустрічі з ескортом. Швидке спливання, швидку відповідь на позивні ескорту, і «У-415» послідувала за ним в порт.
В 22.25 я обережно привів свій човен в бункер під захист семиметрового бетонного навісу. Її двигуни заг¬лохлі. Коли капітан Вінтер перейшов сходнями на борт човна, він побачив зелені обличчя моїх підводників, вист¬роівшіхся на палубі. Вінтер прийняв мій рапорт і прі¬ветствовал команду посмішкою, що прикриває його глибоку заклопотаність. Обійшовши лад, повернувся до мене і сказав приглушеним голосом:
— Вас відкликали для особливого завдання. Зв’яжіться з моїм старшим морським інженером і обговоріть з ним питання, які потребують негайного вирішення. Протягом трьох днів ви повинні бути готові. Тільки цей час ми можемо ви¬деліть вам на підготовку.
Я віддав честь і виліз на місток. Тут інженер флотилії розмовляв з моїм главмехом. Я розчув, як він каже йому:
— … І я пропоную не пізніше 07.00 вивести човен з бухти. Є заперечення?
Заперечення були у мене. Я не спав 10 годин, команда змучилася і теж потребувала відпочинку. Довелося похмурий-но сказати старпому:
— Приготуйте човен до маневрів рівно о 09.00. Ска-житі коку, щоб він розбудив мене о 07.00. Питання є?
— Поки що ні, герр обер-лейтенант.
Відмінно, розпустіть команду. Подбайте про те, щоб сьогодні ввечері були виключені будь-які пиятики, або мені доведеться покарати винних.
Повільно прокидаючись, я ще чув в туманних сно-видіння гуркіт розривів глибинних бомб. Останні розриви змусили мене відкрити очі. Я переконався, що перебуваю не в морі, а в своїй кімнаті в порту і хтось б’є кулаками в мої двері. Напівсонний, відкрив внутрішні двері і прокричав у вестибюль:
— Досить, я чую!
Через вхідні двері долинув голос днювального:
— Герр обер-лейтенант, ви повинні були вийти в море в сім, але зараз вже десять. З сьомої ранку ми намагаємося вас розбудити.
— Дякую. Сходіть в бункер і скажіть, що я буду через десять хвилин.