Книга Сталеві труни стр 229
ло бути близько 100 підводних човнів, якби раніше вони не були безглуздо принесені в жертву. З крахом герман¬ского підводного флоту і разом з ним люфтваффе по¬тері союзників на шляхах постачання морем стали міні-мінімальними. Нові дивізії, повністю укомплектован¬ние особовим складом і оснащені тисячами танків і транспортних засобів, хлинули на узбережжі Нор-Манді, поставивши величезні плавучі пірси, вивезен¬ние з Великобританії. Незабаром союзники захопили Шербург, забезпечивши собі базу для широкомасштабних операцій. Німецькі армії не змогли перешкодити їм вбити клин в свої бойові порядки і просунутися в глиб території Франції. Пал Авранш, американські війська рухалися вздовж північного узбережжя Бретані, наближаючись до Бресту.
На другий день після загибелі «У-415» я перш за все зайшов до шпиталю відвідати поранених підводників. Біль-шинство з них було в стабільному стані, руки і ноги загіпсовані. П’ятеро тяжкопоранених лежали пол¬ностью в гіпсі, двоє з них все ще не прийшли в себе. Я приніс їм сигарети і тютюн. Це все, що можна було запропонувати безневинним жертвам трагічної помилки.
Коли я повернувся в компаунд бази, один з моїх ун-тер-офіцерів повідомив, що британська радіостанція «Кале» цього ранку згадала в своїй передачі про нашу човні.
— Герр обер-лейтенант, диктор сказав, що ви потопи-ли човен самі, щоб не ходити більше в море на уста-застарілих підводному човні.
Я відповів з посмішкою:
— Тепер ви бачите, як швидко англійці збирають і поширюють інформацію. Кожному з нас це дол-жно послужити уроком.
День за днем я проводив в нетерплячому очікуванні свого нового призначення, готуючи залишилася невреді¬мой частина команди до неминучого повернення в Гер¬манію. Поки командування вирішувало мою * долю, я наь
пвестіл Хайна Зідер, який повернувся з походу, зустрів на пірсі Марбаху, вислухав розповідь Кордеса про його дра-тичних повернення на базу. Вчотирьох ми отме¬тілі їх успіхи, прагнучи згадати добрі старі часи, споживаючи велику кількість шампанського і ізискан¬них морських страв. Якщо хтось із нас, учасників пір¬шества, і побоювався в душі жахливого результату війни, він не зізнавався в цьому навіть собі. Як і раніше, ми со¬хранялі надію і впевненість в остаточній перемозі. Я був переконаний, що війна зазнає драматичний перелом, як тільки буде вироблено достатню ко¬лічество наших чудо-човнів, і вірив, що скоро отримаю одну з них.
Потім настало 20 липня. Опівдні, коли я вернул¬ся з госпіталю, днювальний передав, що капітан Він¬тер чекає мене в офіцерській їдальні. На мій удів¬ленію, там зібрався ве, сь офіцерський склад флотилії. Кожен розумів, що тільки надзвичайно важливе соби¬тіе могло викликати такі збори. Висловлювалося багато припущень, і наростало напруження, коли в зал увійшов Він¬тер зі своїм штабом. З скам’янілим обличчям він потре¬бовал тиші:
— Панове! Я уповноважений поінформувати вас про зміст отриманого мною телетайпа від командо-вання. Цього ранку було скоєно замах на життя фюрера. Однак він благополучно уникнув трагічного результату. Змовник, армійський офіцер, заарештований. Можу вас запевнити, що флот не причетний до змови. Все ос-шається як раніше. Війна триватиме до перемог-ного кінця.
Це повідомлення потрясло нас. Той факт, що хтось по-намагався вбити ідола нації, не вкладався у свідомості. Наша реакція на нього різнився від недовіри до край¬ней заклопотаності. Учасники зборів розійшлися в за-мешательстве і гніві. Новина незабаром поширилася по всьому компаунду: екіпажам залишилися підводних човнів і обслуговуючому персоналу про неї повідомили раніше, ніж
