Книга Сталеві труни стр 230

вони дізналися про це з передач британської радіостанції «Кале».
Я повернувся в свою кімнату в сильному розладі. Зрозуміло, я допускав, що на батьківщині є опреде¬ленное число незадоволених. Це було природно, коли йшла тривала війна з великими втратами і раз-руйнуванням. Але я не припускав, що могла існувати організована опозиція режиму, що готувала зрад-нические змови і спроби відкритого заколоту. Я опа¬сался, що замах на фюрера могло послабити мораль¬ний дух німців.
Ця подія в житті флоту мало лише одне очевід¬ное наслідок. Віддання честі було скасовано, і вій-нослужащіе всіх родів і видів збройних сил повинні були вітати один одного так, як це робили члени партії. В результаті виникало багато безглуздих забавних ситуацій, коли на знову введене вітання військово-службовці по-старому віддавали честь. В інших отношені¬ях війна тривала як зазвичай вона неухильно ухуд¬шала наше становище.
Почався час сумних прощань. 21 липня два буксири потягли «У-415» по дну бухти в сухий док. Мені було доручено демонтувати її цінне обладнання та вилучити службові документи. Я пішов в док, прихопивши з собою своїх офіцерів і частина команди. Ми обнаружі¬лі свій човен лежала на правому борту. З корми кор¬пуса зяяла широка пробоїна, шпангоути полопалися, цистерни були розірвані, баллером погнуті, рульовий пристрій і горизонтальні рулі зірвані. Від «У-415» залишився лише металевий лом. Я доручив своїм заме¬стітелям спостерігати за ходом демонтажу і пішов.
Через два дні море винесло на поверхню тіла двох наших підводників, які загинули під час вибуху міни. Патрульний тральщик доставив їх в порт. 25 липня ми поховали загиблих на невеликому кладовищі в окрес-тності міста. Щоб віддати останню шану підводникам, які загинули невідомо за що, * на кладовищі
прийшла в парадній формі з гвинтівками, до деяких з яких були багнетом, вся моя команда. До їх могилі був доставлений вінок і від Вінтера. Потім під залп 24 рушниць дерев’яні труни повільно опустили в землю.
Залишок дня я присвятив листів рідним покійних. Що я міг сказати батькам, які повинні були припускати, що їхні сини загинули як герої в бою? Я дістав чудову папір для письма з тонкими лі¬ніямі обрамлення по краях, чорним хрестом в верхньому лівому кутку і почав писати. Довго підбирав потрібні сло¬ва і вирази.

Глава 23

Я не шкодував про те, що липень добігає кінця. Через не-скільки останніх місяців обстановка різко погіршилася. Великі сили союзників, що наступали з Нормандії, зустрічали слабкий опір наших військ. Виникла загроза, що вони відріжуть Бретань від решти Франції, позбавивши нас шляхів відходу в Німеччину. Загроза баз под¬лодок на Атлантичному узбережжі наростала з кожним днем. Життя в недавно жвавих портах Бреста, До¬ріана і Сент-Назера завмерла разом із загибеллю їх фло¬тілій підводних човнів. Тільки в липні було потоплено ще 18 атаками з повітря. Серед цих жертв виявилися «У-212» і «У-214», не оснащені «шнорхель», які ви¬ходілі в море, щоб захистити бухту бази від бойових ко¬раблей противника. Британські есмінці, що почали стя¬гівать петлю блокади навколо нашого порту, послали обидва човни на дно.
У липні я назавжди розпрощався зі своїми друзями Захее і Зідер, командирами «У-413» і «У-984». Каж¬дая з цих човнів вийшла полювати в морі, але обидві вони разом з екіпажами загинули в один і той же день.
Розпрощавшись з найближчими друзями, я все бо¬лее відчував себе непотрібним. Командування ще непріняло рішення про майбутнє нашого екіпажу. Попит¬кі капітана Вінтера посприяти нам ні до чого не приводили. Не бачачи ніяких перспектив, я став гото¬віться до