Книга Сталеві труни стр 231

війні на суші. Наближалася облога Бреста. Коли американські танки покотилися на південь по горбах Бретані, наші війська стали відступати до Бресту, кото ¬ рий був оголошений фортецею. Всюди в місті ліхо¬радочно будувалися оборонні укріплення. Моїм підводникам були видані рушниці і кулемети, мені би¬ло наказано готувати команду до боїв на суші. Для нас перспективи опинитися в пастці і потрапити в полон в Бресті стали досить реальними.
Одного разу на початку серпня я повертався з командою з польових навчань, коли мені передали, що я повинен з’явитися до старшого офіцера. Зазвичай похмурий Вінтер зустрів мене з посмішкою на обличчі:
— Вам щастить, ви призначені капітаном «У-953». Як і здравляем!
Я був здивований і втішений. Справа в тому, що Марбах, капітан підводного човна, відправився в штаб в Берліні отримати Лицарський хрест. Однак, як з’ясувалося, наступ союзників завадило його поверненню.
— Через годину ви приймете команду човна, 9 продовжив Вінтер. — Як ви знаєте, вона оснащена «шнорхелем», а її ремонт займе приблизно десять днів. Готуйтеся.
— Герр капітан, я безмірно радий.
Нове призначення абсолютно змінило моє майбутнє. Замість того щоб опинитися в пастці в фортеці Брест, бути вбитим на суші або потрапити в табір военноплен¬них, я принаймні зможу битися і померти в море. Це було те, що я вмів і до чого був покликаний.
У призначений час я прийняв командування підводним човном Марбаху. Велика частина команди знала мене або сли¬шала про мене. Це сприяло швидкому зближенню нового командира та екіпажу човна. Оскільки частина ко¬манди «У-953» пішла у відпустку і не мала можливості повернутися, я укомплектував відсутніх людей мотористами і моряками з «У-415», які проявили великий інтерес до служби на новій підводному човні. Щоб не воювати на суші, вони були раді вийти в море і хотіли битися з британськими есмінцями нехай навіть в одиночних спаса-них шлюпках.
В умовах підготовки до виходу в море дні про¬ходілі швидко. Моя збірна команда самоотвержен¬но трудилася, ^ прагнучи при гострому дефіциті часу виконати якомога більше робіт і компенсувати недолік надійних кваліфікованих фахівців в сухому доці. Наступ союзників стимулювало все зростаючий потік відмов французьких специа- листів-судноремонтників від співпраці з немец¬кімі завойовниками. Дехто з них тікав буквально після сніданку. Що ще гірше, ті, хто залишалися в доці, були більш ворожі, ніж лояльні, і вимагали по¬стоянного нагляду. Тим часом більшість остав¬шіхся не при справах підводників з «У-415» вирушили в окопи, опоясували Брест, тих же, хто залишився в моєму розпорядженні, постійно тримали в облозі службовці німецької цивільної адміністрації, які пропонували великі узятий-ки за переправлення на батьківщину в нашій човні, коли вона вийде в море з брестської пастки. У цій метушні ми були не в змозі дотримуватися графіка под¬готовкі до походу.
Брест очікував облоги. Поки частини і з’єднання союз-ників швидко просувалися з Нормандії, погрожуючи Па-ріжу, оточуючи Доріан і наближаючись до Сент-Назер, в Брест вливалося все більше і більше наших військ. Місцеве населення ховалося по домівках і чекало даль-шого розвитку подій зі змішаними почуттями страху, радості і стоїцизму. Командування віддало наказ евакуювати Брест, Доріан і Сент-Назер сліш¬ком пізно. На час надходження наказу Деніца англійці перекрили всі можливі виходи з бухти. На південь були спрямовані великі флотилії бойових ко¬раблей, що блокували три порту. Щоночі само-