Книга Сталеві труни стр 244

не повернулися на базу. У вирішальні дні серпня можна було очікувати, що британська протичовнова оборо¬на уздовж судноплавних маршрутів через Ірландське море і Північний протоку ослабне, однак вижили лише не¬многіе наші підводні човни, що розраховували воспользовать¬ся цією перервою.
Зі знищенням мінімум 90 відсотків оперативних одиниць підводного флоту і втратою всіх баз на побере¬жье Біскайської затоки штаб був змушений припинити бойові операції в Ла-Манші. Останній акт трагедії повинен був розігратися на півночі. Моя ж підводний човен за¬стряла в жалюгідному стані в Ла-Рошелі.
Розуміючи, що Франція безповоротно втрачена і що у нас залишилося лише кілька днів, щоб витратити свій останній платню, я відпустив після полудня в суббо¬ту команду на три години зробити закупівлі в торгових рядах діловій частині міста. Мої кишені були забиті фран¬камі, але я знайшов дуже мало товарів, які заслуговують на увагу. Купив лише халат матері та шовкові панчохи сестрі. До комендантського часу мої підводники бист¬ро повернулися в свою тимчасову резиденцію в місті, оскільки вночі нашу безпеку більше ніхто не міг гарантувати. Тільки вранці були виявлені в стічній канаві, що протікала по краю однієї з вулиць, тіла двох напівроздягнених морських офіцерів. У кожного було пере¬резано горло і відрізаний спів.
«У-953» до кінця тижня так і не отримала наказ на вихід в море. Мої механіки працювали всю неділю, щоб завершити найнеобхідніший ремонт, але тільки під Вівторок 5 вересня главмех порахував човен придатною для походу — з деякими застереженнями і ограніченія¬мі. Я запланував вихід в море на ніч в середу.
6 вересня в 10.00 я зайшов в комендатуру, затянув¬шісь в свіжий відпрасований мундир, щоб доповісти коменданту про готовність «У-953» до походу. Він прийняв мене в неформальній обстановці і побажав удачі. За¬тем комендант повідомив, що капітан Розінг, високопоставлений офіцер штабного підрозділу «Захід», який збирається в разі облоги міста вилетіти в Німеччину літаком, просив мене з’явитися до нього. Мене зацікавило, що він повинен був мені сказати. Я не цілком уявляв собі коло його обов’язків, оскільки питання оперативного використання подло¬док вирішувалися в штабі Деніца. Мене чекала бронема¬шіна, і ми помчали по місту з такою швидкістю, що було чутно, як верещать про бруківку покришки. Через кілька хвилин ми прибули на чудову віллу. Тут всюди готувалися до поспішного от’ез¬ду. На галявині матроси палили стоси документів, на гру-зовікі вантажилися шафи і оргтехніка. Мене привели в витончений кабінет капітана.
Розінг, одягнений в білі штани, пакував в саквояж тенісні м’ячі і ракетки. Потім уривчасто за-говорив:
— Якось перегорнув ваш вахтовий журнал; Ви не¬плохо водите човен на мілководді. Це ваша спеціалі¬зація? Здається, і блокади ви проривається без праці.
— Герр капітан, я діяв згідно грунтовний-ствам  — відповів я, роздратований з двох причин. По-перше, саме він передавав нам в минулому травні наказ про необхідність таранити підводними човнами непрі¬ятельскіе кораблі. По-друге, для мене мало значив комплімент в устах людини, який командував лод¬кой вкрай незначний час неможливо, ніког¬да не чув розривів глибинних бомб.
— Гаразд, на цей раз ви отримаєте важке завдання, продовжив Розінг.
Він розгорнув карту з нанесеним на неї маршрутом мого походу. Я повинен був проводити операції в Се¬верном протоці, в небезпечній зоні між північним побе¬режьем Ірландії і мінними полями на захід від Шот¬ландіі. Детальні вказівки повинні бути дані по радіо. Розінг передав мені деякі карти мінних полів. Він пояснив також, як минути мінні поля