Книга Сталеві труни стр 254

З ним було все ясно, розмова більше не мав смислі-ла. Я був відправлений у відпустку.
В той же день у мене виникла ідея відремонтувати мою човен на верфях в Німеччині. Моє майбутнє виявилося тісно пов’язаним з «У-953». Я зрозумів, що доцільніше залишити мрії про нову човні і сконцентруватися на продовженні життєвого ресурсу старої.
Команда прийняла цю ідею стоїчно. Набагато боль¬шую заклопотаність викликали новини, передані по ра¬діо. Ми дізналися, що англійці досягли нижнього Рей¬на, а американці зайняли перший німецький місто Ахен. Повідомлялося про масовані бомбардування союзні¬камі Штутгарта, Мюнхена і навіть Інсбрука. Обстанов¬ка складалася як не можна гірше, хоча нас запевняли, що не все втрачено. Голос з Берліна знову і знову вну¬шал нам, що скоро буде використано нову зброю, яке забезпечить нам остаточну перемогу. Ми ві¬делі, що на нас сподіваються, і виходили в море з метою цю довіру виправдати.
У сутінках в туманний день пізнього жовтня «У-953» була готова покинути порт. Перед настанням но¬чі катер берегової охорони вивів нас в фіорд. Це був безшумний перехід через ворожу акваторію, де вже діяли британські торпедні катери. Після закінчення першої ночі ми прибули в бухту Хаугесун- на і вкрили на цілий день човен під навіс пірсу. На наступну ніч пішли за ескортом серед скель, порогів і тіснин уздовж скелястого узбережжя в Ставен- гар. Знову ми провели день в бездіяльності у незащі¬щенного пірсу в нервовому напруженні. На заході на¬чалі тривав всю ніч перехід через фіорди і небезпечні тіснини в Егерсунн. Тут ми закріпили швартові за низькорослі сосни, що росли з расще¬лін скельного каменю, і сховалися під їх гілками. На наступну ніч вийшли без супроводу у відкрите
море і, користуючись тимчасово відремонтованим в Бер-гені «шнорхелем», обігнули південний каблук Норвегії і увійшли в протоку Скагеррак. Через дві ночі ми повстре¬чалі в Балтійському морі німецький конвой і з наступ¬леніем дня пройшли повз маяка Кильской бухти. Се¬рим холодним ранком «У-953» пришвартувався біля пірсу Тирпица. Ми повернулися до Німеччини.
Наше прибуття не викликало урочистих меропрія¬тій, по суті, воно пройшло повз увагу. Одягнувшись в свій старий зморщений костюм зі шкіри, я вийшов на пірс і попрямував до допотопного пароплаву, який сто¬ял біля пірсу з початку війни. Я шукав там резиденцію коман¬дованія П’ятої флотилії, оскільки знайомий тендер «Лех» вже зник. Мені повідомили, що резиденція перебра¬лась на берег. Крокуючи по знайомим просмоленим дошках ^ настилу, я спостерігав численні свідоцтва дегра- ^ дации порту з часу мого останнього відвідування його щ 22 місяці тому. Старий тендер лежав після бомбардування на Т березі, його палуби заливала нафтова рідина і каламутна вода. На віддалі височіли чорні стіни руїн. Гори ме¬таллолома і будівельного сміття заполонили простран¬ство, яке колись було фешенебельним районом Бе- левю. Я насилу знайшов нову резиденцію командування флотилії серед зруйнованих казарм. Командувач вис¬лушал мій рапорт з повною байдужістю. Мені було прі¬казано відправлятися в Любек. Там можна з упевненістю розраховувати на ремонт підводного човна, тут же, в Кілі, нель¬зя було гарантувати навіть її безпеку.
Через годину після того, як ми закріпили швартові, їх довелося знову зняти. «У-953» покинула Кильскую бухту і поспішила на схід під темніє вечірнім небом. Коли розсіявся ранковий туман, човен увійшов в гирлі річки Траві і незабаром після полудня притулилася до хиткому пірсу невеликої бази ВМС — Любек-Сімс. Я не застав коменданта бази в його резиденції. Часовий повідомив, що він відправився снідати і може вер-нуться тільки через кілька годин.