Книга Сталеві труни стр 264

б загнати союзників в глуху оборону на море. Якби тільки наступ противника зі сходу і заходу мог¬ло бути затримано на певний час …
Зігман відмовився від моєї пропозиції позавтра¬кать. Він поспішав провести кінець тижня в колі сім’ї. Ми тепло попрощалися, побажавши один одному удачі і успе¬ха. Обидва усвідомлювали, що нас тепер розділяло. Веліколеп¬ная нова човен давала йому вагомі гарантії пережити кінець війни. Моя ж давня прирікала мене на вірну загибель.
З гіркотою в душі і тривогою за свою команду я при-готувався до виходу в море.

Глава 27

Вранці 8 лютого «У-953» вислизнула з Любекской бухти і попрямувала на північ. Через 12 годин борсання в хвилях нам вже здавалося, що иц і не вибиралися на сушу. Човен, всупереч колишнім уїдливих зауважень в її адресу, демонструвала високі ходові якості і злагоджену роботу механізмів. На високій швидкості «У-953» проходила тіснини і мілководді серед Датських островів. Нове електронне обладнання предохраня¬ло її від раптової атаки противника. Новий чувстві¬тельний радар, компактний і легко керований, посто¬янно обертався, відстежуючи обстановку на небі і на морі.
Перед настанням другого дня походу наша човен увійшов до протоку Скагеррак. Вихід її в глибокі води со-впав з появою туману і посиленням активності про-тивника. Радар пеленгував слабкі імпульси з різних джерел, але човен була захищена щільною пеленою туману, як крихкий скляний посуд, поміщений в коробку з ватою. Я не мав наміру ризикувати командою і човном тільки заради того, щоб збільшити швидкість хо¬да в надводному положенні. Як тільки радар запеленго¬вал два літака, я наказав піти під воду.
Почулося шипіння виходив з цистерн воз¬духа, і я відчув, як човен почав занурюватися. Перед тим як закрити кришку рубочного люка, подумав, що англійцям буде важко відшукати в тумані місце нашого занурення. «У-953» пішла під воду. Я думав, що наш рух на глибині триватиме до закінчення переходу, сім або вісім тижнів. За шипінням подтрав¬лівавшего повітря пішов тривожний вигук:
— Тріщина в завантажувальному люку дизеля — човен набі¬рает воду!
— Тільки не це,  — застогнав я. — Чорт би забрав цю стару посудину! Закрити клапани, готуватися до вспли¬тію — вирівнюй, главмех.
Несподівано човен дала різкий дифферент на корму. Вирішивши, що текти серйозна, я наказав включити обидві дон¬ние помпи. Але перш ніж вони заробили, «У-953» ста¬ла швидко занурюватися. Намагаючись бути якомога спокой¬нее, я віддавав розпорядження:
0% Продути баласт. Обидва двигуни — повні оберти. Спливання. Одягти рятувальні засоби.
У відповідь на вигук главмеха: «Місток вільний!» — я кинувся до рубочного люка. За мною пішли зе¬нітчікі. Нагорі день змінився сутінками. Щільність туману була настільки велика, що зникли з поля зору ніс і корма човна. У нас залишався один вихід — двігать¬ся на північ в фіорд Осло. Там на базі ВМС в Хортені я розраховував усунути текти — якби ми, звичайно, пережили ніч.
— Літак, пеленг 1-2-5, дистанція 5000 метрів, — зазвучав схвильований голос в переговорній трубі.
Потім заревіли авіамотори. З правого борту почала бити 20-міліметрова спарена зенітна установка, за нею послідувала 37-міліметрова автоматична гармата. Через мить над човном промчала слабка тінь і зникла вдалині, перш ніж зенітники могли по-повернути стовбури. Десь неподалік майже одновремен¬но пролунали два вибухи глибинних бомб. почувся