Книга Сталеві труни стр 271
«У-953» мчала на великій швидкості, невидима для транспортів і готова негайно атакувати. Потім при-йшло повідомлення, зірвав атаку:
— Заслінки торпедних апаратів повністю не від-кривает.
Я процідив крізь зуби серію лайок:
— Зробіть ще одну спробу, ви повинні їх відкрити.
Проходили секунди, човен мчала вперед.
— Заслінки відкрити неможливо — погнута ричаж-ва передача! прокричав старпом в переговорну трубу.
— Спробуйте в останній раз — вони повинні бути відкриті, р- наполягав я.
— Вони зовсім не рухаються, р відповів старпом, під-німаясь в рубку з пригніченим виглядом.
ц: Хіба ти не перевіряв заслінки, коли ми вдарилися об скелю?
Перевіряв, тоді вони відкривалися як треба.
У гніві і розпачі, тепер уже точно знаючи, що стар¬пом не перевіряв заслінки, я поклав човен на грунт. Потім кинувся в носовій відсік в надії поправити по¬ложеніе. Кілька матросів все ще намагалися повер¬нуть важелі, проте заслінки і кришки залишалися в напіввідкритому положенні. Аварія позбавила нас не толь ¬ ко надії на успішну атаку, але і зробила бессмис¬ленним продовження патрулювання. Фактично з бо¬лее скверною ситуацією ми раніше ніколи не сталкі¬валісь. З напіврозкритими зовнішніми заслінками тор¬педних апаратів внутрішні залишалися єдиною перепоною для проникнення в човен морської води. Однак вони були занадто тендітними, щоб витримати ударні хвилі від вибухів глибинних бомб. Я згадав випадок з повітряним нальотом на Брест, коли єдність-ва авіабомба, що вибухнула на дистанції 50 метрів від нашого підводного човна, зламала внутрішню заслінку, хо¬тя зовнішня була щільно закрита. Я відчував, як по спині пробіг холодок. Бомбардування, яку ми пережили днем раніше, легко б зірвала заслінки і привела до затоплення човна протягом секунд.
Картаючи себе за те, що прийняв на віру колишні запевнив-ня старпома про бездоганному стані човни, за те, що особисто не перевірив стан важільного механізму ще в доці, я стояв зараз перед сумнівною перспективою безпечного повернення в Норвегію. З похмурою виріши-мостью я приготувався плисти через смертельно небезпечні прибережні води Англії та Ірландії з усього лише од-ним справним торпедним апаратом.
Коли почався відплив, я зняв човен з грунту і повів на захід. Привид смерті витав перед нашими глаза¬мі, коли з правого борту біля мису Лізард прогреме¬лі вибухи глибинних бомб. Вони знищили «У-327». Цей день виявився фатальним і для двох інших подло¬док. У Північному протоці була потоплена «У-1003», а у Гебридських островів — «У-905». Бій продолжа-лось з односторонніми втратами для нас. Противник методично знищував наші підводні човни, по одній в день. Раптові бомбардування, які зустріли наших новачків в Північному протоці поблизу мисів Ленді-Енд і Лізард, здалися мені очевидним свідченням того, що англійці були заздалегідь проінформовані про наших операціях.
Якраз в ці тижні нашого жахливого самознищилася-ня я втратив одного зі своїх близьких друзів і сокурс-ників. Рідель, який командував «У-242», загинув десь біля узбережжя Англії під час свого першого бойового по-ходу в якості командира підводного човна. Вона потонула, що не подавши сигнал лиха. Ніхто точно не знає, куди опус-покотився його сталевий труну.
Ми пройшли повз Північного протоки, обігнули Геб-рідскіе острова і обережно пройшли далі по спокійному морю на глибині «шнорхель». По дорозі про-шаснули крізь кордони есмінців, особливо багато-чисельні у Шетландських островів. Потім подолали останній рубіж протичовнової оборони англійців в
