Книга Сталеві труни стр 274

бачення усунуло одного з найлютіших ворогів нашої стра-ни. Провидіння на стороні німецького народу. Смерть Рузвельта матиме далекосяжні наслідки. Дуже скоро єдність союзників буде розхитані і вой¬на прийме сприятливий для нас оборот. Повторюю — Франклін Делано Рузвельт помер в Сполучених Шта¬тах … »Голос диктора потонув в бравурних звуках воен¬ного маршу.
Мої підводники, мовчки слухаючи радіо, продовжували свій сніданок. Очевидно, новини не здалися їм на-стільки важливими, щоб відвернути їхню увагу від слу-жебних проблем, дум про дім і сім’ю. Особисто я не ус-матрівал в смерті Рузвельта що-небудь підбадьорююче для Німеччини. На місце колишнього президента США за-ступить інший діяч, який продовжить його беспо-щадний курс. Переможні армії союзників не по¬вернут просто так тому і не залишать поле битви.
Компаунд флотилії, свого часу грала важливу роль в підводній війні в Арктиці, був досить скром¬ним за розмірами. Я не зустрів там нікого зі знайомих. Доповівши про наше прибуття, я домовився про размеще¬ніі команди в казармах. Переміститися з човна в житловий комплекс не становило жодних проблем: зубна щітка, трохи нижньої білизни, робоча роба для підводного човна — ось все, що входило в наші особисті речі. Щоб бути в курсі соби¬тій, я прихопив із човна в свою кімнату коротковолно¬вий приймач. Новини з фронту змусили мене вспом¬ніть про місця, де пройшла моя юність, про Франкфурті, Шварцвальді, які разом з їх німецьким населені¬ем вже потрапили під контроль союзників. Та й інша Німеччина була затиснута між двома потужними силами, і її оборона прийняла такий відчайдушний характер, що під-паросткам, людям похилого віку і старих бабів рекомендувалося вико-ти, як крайня міра боротьби з агресором зуби, нігті і фаустпатрони.
Моя війна наближалася до кінця, як і війна всій Німеччині. 17 квітня мене сповістили, що човен получі-
ла пошкодження, які майже неможливо усунути. Носові торпедні апарати позбулися від удару об скелю механізму регулювання, і його слід було створити заново. Цей тривалий і складний вид ремонтних робіт повинен був надовго затримати наш вихід в море. Найгірше було те, що деякий час не можна було восполь-тися сухим доком.
Моє роздратування наростало. З раптової і трагічес-кою ясністю я зрозумів, що війна програна. Все від-ходило навколо переконувало мене в цьому. Я вже представ¬лял собі, як ми закінчуємо життя у величезному таборі для військовополонених, віддані на милість безжальних ворогів. Ми будемо доведені до дикого, скотинячого состоя¬нія, з якого не буде іншого виходу, крім голодної смерті.
І все ж, як мені здавалося, був шлях порятунку. Там, у кромки моря, стояла моя човен. Коли вона пройде ремонт, я міг би вирушити на ній в Південну Амері¬ку — наприклад, в Уругвай або Аргентину. Втеча на човні раптом здалося єдиним виходом. Яка удача, що мені вдалося зберегти свій човен для пос¬леднего походу!
Раптове осяяння миттєво перейшло в обдумива¬ніе плану по втіленню його в життя. Я послав Хен- Некі за відповідними навігаційними картами, не розкриваючи йому своїх намірів. Протягом декількох днів вечорами я залишався у своїй кімнаті і, склонів¬шісь над картами, намічав маршрут втечі. Зважував свої шанси дістатися до Ріо-де-ла-Плата, розраховуючи скоротити екіпаж до мінімуму, що складався лише з надійних, відданих, неодружених чоловіків, виключивши та¬кім чином зраду. Я знав, що можу покластися на більшість команди, але сумнівався в офіцерах. Глав¬мех був переведений в інше місце служби, новий назна¬ченец, незнайомий з командою, виявився б серйозною тягарем. Це ж відносилося до старпому і курсанту, обидва занадто молоді, щоб розібратися в ситуації. Я на-