Книга Сталеві труни стр 278

частини Європи. На наступний день база ВМС була розбурхана ще однієї радіограмою Деніца, Адмірал, який призвів наш підводний флот до слави і трагедії, сумував вірних боргу моряків, які лежали на океанському дні, і дякував тим, хто пережив жахливі битви:
«Мої підводники, за вами шість років війни. Ви сра-тулилися як леви. Переважна перевага протівні¬ка загнало нас в тісний кут, з якого неможливо продовжувати бій. Непереможені і чисті, ви склали зброю після героїчної битви, яка не мала прецеденту. Ми з гордістю згадуємо своїх полеглих товаришів, які пожертвували своїм життям заради фюрера і вітчизни. Друзі, зберігайте в собі мужність, з яким ви так довго і з честю билися за краще майбутнє вітчизни. Хай живе Німеччина. Ваш Гросс- адмірал ».
Це було послання, яке поклало кінець нашим стра-даніям. Вперше в ньому визнавалося наша поразка. Нарешті закінчувалося знищення людей. З цих пір нас залишить страх перед можливістю безславно погіб¬нуть. Мене охопило незнайоме почуття уміротворен¬ності, коли я усвідомив, що вижив. Давно засуджений до смерті в сталевому труні уникнув загибелі. Відчуття життя було так чудово, що здавалося втіленням мрії.

Епілог

Номінально війна закінчилася 5 травня 1945 року. Але мені довелося битися ще шість місяців, перш ніж я виграв битву за виживання. Спочатку капітуляція Німеччини змусила мене відчути себе обдуреним і відданим. Я вирішив, що вона звільнила мене від Клят-ви вірності народу, батьківщини і військової дисципліни. Оскільки все, що стало мені дорого, втратило сенс, моєю єдиною турботою було зберегти свободу. Од-нако між мною і свободою містився великий скри-пучій апарат окупаційної влади союзників. Есте-ного, я думав, що всім, хто боровся за Німеччину, стояв довгий, болісний і принизливий процес інтернування, допитів і примусової висилки. Я вирішив не залежати від примх військової адміністрації союзників, яка в кращому випадку нудьгувала б сво-ними численними і складними обов’язками, а в гіршому — проявляла мстива і жорстоке отноше¬ніе до своїх колишніх ворогів. Я був готовий бігти туди, де знайду відповідні умови життя, і вважав, що ніщо не завадить мені поступити так, як мені хочеться.
Деякий час після капітуляції Німеччини у ме¬ня не було підстав довіряти переможцям. Англійці продовжували полювання на останні підводні човни, які пи-талісь прорватися з Німеччини до Норвегії. Я вважав, що вони проводять політику тотального знищення німець-кого підводного флоту. Зі своїм старим другом Фредом