Книга Сталеві труни стр 110

Після церемонії Паульеен оголосив, що мене пере¬водят в першу флотилію підводних човнів, базіру¬ющуюся на Брест  найбільший порт на узбережжі Бретані, Це був важкий удар. З великим небажанням я підкорився наказу, розлучити мене з друзями-моряками, з човном, яка допомогла мені знайти своє покликання. Славний дух товариства, яка об’єднувала офіцерів і матросів підводного човна, став тепер частиною про¬шлого. Я більше не належав йому. Коли я прощал¬ся з командиром і командою «У-557», то помітив, як очі деяких моїх товаришів по службі зволожилися.
В цей день я в останній раз обмінявся рукопожатія¬мі з моїми дорогими товаришами по службі на «У-557», яким разом зі мною не раз вдавалося уникати загибелі. 19 листопада «У-557» покинула Лориан і попрямувала в Сре¬діземное море. Їй вдалося прорватися крізь Гібралтар¬скій протоку, який англійці охороняли з особливою бді¬тельностью. Човен увінчала свій бойовий рахунок затопленням британського крейсера «Галатея» поблизу порту Олександрія. Однак зла доля не залишила «У-557», і вона знайшла свою загибель. 16 грудня італійський есмінець «Оріон»., Корабель дружньої держави, випадково протаранив її біля узбережжя Криту. «У-557» пішла на дно, ставши вічної гроб¬ніцей для її команди.
5 листопада російський шофер-емігрант віз мене по шосе. Навколо простягався чудовий, залитий сонячним світлом ландшафт Бретані. Коли наш «Сітроен» їхав під ухил, стрілка спідометра нерідко перетинала позначку 120 кілометрів на годину. Швидкість, сонце, розкішна прі¬рода поліпшили мій настрій. Було радісно відчувати себе повернулися з морського пекла і подорожуючим по іноземній території, повної екзотики. Проте всьому приходить кінець. Машина загальмувала у військового комплексу Першої флотилії підводних човнів в Бресте.Передо мною розкинулися великі гранітні со-споруд, що виходять фасадами до бухти. Будівництво деяких будівель ще не було завершено. ці масив-