Книга Сталеві труни стр 111
ні споруди призначалися для Вищого військово морського училища Франції, проте окупація країни поклала край цим планам. Замість французьких енту-зіастов морської служби в будівлях комплексу оселилися німецькі підводні аси.
Я коротко доповів про своє прибуття ад’ютантові фло-тіліі. Він повідомив, що мені доведеться відвідувати заняття в школі для підводників, якраз повинні початися зім¬ніе курси. Це мене трохи розчарувало, проте я не заперечував проти того, щоб провести кілька днів у неробстві після шести місяців походів. Я оселився в кімнаті з чудовим видом на бухту і півострів кро зон. Потім вийшов познайомитися з містом.
Мене попередили, що Брест — осередок шпіонажу та са-ботажа. Учасники французького руху Сопротівле¬нія час від часу викрадали і вбивали тут наших військовослужбовців. Але місто опинилося жвавим і світ-ним. На повну потужність працювали кафе, бістро і магазини. Присут-ність на вулиці людей в німецькій військовій формі вселяло додаткову впевненість. Був сонячний листопадовий день. Я вирішив відпочити на повну котушку.
Скуштувавши вишуканих страв з морських продуктів, я прогулювався по мальовничих вулицях міста, не заби¬вая оглядати вітрини книгарень. В одній з них я побачив Івонну. Вона була продавщицею в ма¬газіне. Мене відразу зачарували її світле волосся і го¬лубие очі. Я попросив її показати мені деякі кні¬гі, яких, мабуть, в магазині не було. Мені вдалося залучити дівчину в розмову, що закінчився її согласі¬ем на побачення наступного вечора.
На другий день, побоюючись, як би несподівані распо-ряжения начальства не зірвали мої плани, я постарався залишити військове містечко раніше і провів ще один приємний опівдні, блукаючи вулицями Бреста. Задовго до домовленого часу я нетерпляче чекав Івонну в бістро навпроти міської ратуші. Вона з’явилася — граціозна, тендітна і насторожена. Дівчина сказала, що тільки раз спілкувалася .раньше з німцем, даючи йому по-яснень щодо книг. Незабаром, проте, вона непомітно втя-нулась в непатріотичну бесіду тет-а-тет з одним з окупантів в напівтемряві розкішного ресторану. Страви були прекрасні, а десерт дівчина підсолодила обеща¬ніем побачитися зі мною знову. На мій превеликий разо¬чарованію, вечір завершився занадто рано біля паркану, ок¬ружавшего її будинок на іншому кінці міста.
Я знову зустрів Івонну на наступний день не вдень, а ввечері. Вона не хотіла з’являтися зі мною на публі¬ке. На заході сонця біля хвіртки під покровом сгущавшей¬ся темряви їй було не так страшно. З цього часу я став її постійним гостем. Коли б я не приходив до Івонне, мій пістолет завжди зберігався в кобурі на поясі, оскільки я не був упевнений, що зустріч її, а не свого ката, якого-небудь «маки» на відокремленій алеї Бре-ста. Я йшов з дому Івонни на сході сонця, ніяк не раніше, тому що повинен був добре бачити всяко-го перехожого, який прямував за мною по вулицях міста. Я ніколи не намагався вивідувати у Івонни таємниці. Вона говорила, що любить мене. Ось все, що я хотів почути від неї. У свою чергу, я обіцяв їй все, що можливо, за любов, яку вона мені дарувала.
Я був щасливий в ці дні осіннього сонця і квітів. Однак уже через два тижні виникла необхідність со-общіть Івонне про розлуку в зв’язку з моєю новою коман-ження. Ми домовилися зустрітися, як тільки я повернуся. Я сподівався повернутися навесні, коли зацвітуть вишневі дерева. Останнім нагадуванням про Івон¬не став її світлий розвівається шарф, який скрил¬ся в нічній темряві, коли мій потяг йшов від перону.
Прибувши на паризький вокзал в Монпарнас, я їм — пульсівно прийняв рішення залишитися на день в столиці і відправитися в Німеччину вечірнім поїздом. Оглянув Лувр, пройшовся по Єлисейських полях, постояв на пло-щади Етуаль, помилувався містом з висоти Ейфелевої вежі, посидів в кафе «Світ», спостерігаючи через вікно,