Книга Сталеві труни стр 124
На початку листопада «У-230» відправилася в східну частину Балтійського моря на навчальні артилерійські і торпед¬ние стрільби. Недалеко від того місця, де затонув «У-612», ми виробили пуски декількох десятків тор¬пед для перевірки нового артилерійського обладнання та бойового вишколу. Термінові занурення при воображае¬мой загрозу атаки противника чергувалися з учебни¬мі стрільбами з 88-міліметрової гармати і зеніт¬них установок. Повторювалися нескінченні, утомітель¬ние пробні глибокі занурення. Головним іспитом в цьому навчальному плаванні стала для нас тижнева «війна» на море. Умовний конвой, приблизно з 20 транс-портів і декількох ескортів, був направлений в Північ-ву Балтику. Йому була надана ескадрилья люфтваффе для протичовнової захисту. Морозним грудневим днем «У-230» та інші підводні човни зосередилися в бух¬те Пиллау. Через проходи в крижаному покриві ми пробра-лись до виходу з бухти і попрямували на північ з метою виявити і знищити конвой. Коли «У-230» вийшла у відкрите море, холодні хвилі, гнані вітром, на-кривает надбудову човни, покриваючи її товстим шаром льоду. Через 16 годин ми виявили в темряві конвой і відразу ж атакували його. Атаки тривали вдень і но¬чью. Капітан використовував різні прийоми, а я проіз¬воділ пуски торпед з різних кутів і неодноразово по¬ражал мети. Постійна «загроза» нападу з повітря тре¬бовала від наших вахтових змін неослабної уваги через можливу появу літаків умовного про¬тівніка. Бойові гри завершилися за п’ять днів до Рож¬дества. «У-230», обігнувши маяк Кильской бухти і пройшовши через вузький прохід, пройдений криголамом, прісоеді¬нілась до інших підводних човнів біля пірсу Тирпица. Човен і її екіпаж показали високі результати і були визнані придатними для першого бойового походу. Однак наше чекання на цьому не закінчилося.
За день до Різдва рано вранці, коли термометр показував 17 градусів нижче нуля, я відправив човен в сухий док. Необхідно було наростити площа її мо-стіки і другої палуби для установки ще однієї зе¬ніткі. Ця та інші роботи були закінчені в переддень Нового року. Наш вихід в бойовий похід намітили на 9 січня 1943 року. Проте 8 січня на борту човна об¬наружілі серйозну текти і вихід в море відклали до наступного понеділка.
Останні два тижні очікування нас всіх винищили. По¬года була холодною і вітряної. Вона ідеальним обра¬зом годилася для бойових операцій, але не для того, щоб проводити час в сумовитих і гнітючих каютах на бор¬ту демонтованого океанського лайнера. Наша їжа стала дуже мізерною навіть на Різдво, хоча завдяки посилок з дому це пройшло повз увагу екіпа¬жа. Ми нетерпляче і жадібно слухали передачі по ра¬діо комюніке командування вермахту. Наше настро¬еніе не покращує повідомлення про невдачу Афріканско¬го корпусу Роммеля під Аль-Аламейном, вимушеного відступати, або про те, що російські і російська зима ока¬залісь серйозними противниками на Східному фронті. Але тимчасові труднощі наших переможних армій вос¬прінімалісь легше, ніж вести про успішні рейдах под¬лодок, які обходилися без нашої участі. Соглас¬но повідомленнями за підсумками 1942 року, атаки німецьких підводних човнів коштували союзникам загибелі суден загальною тон¬нажем більш ніж 6 мільйонів реєстрових брутто-тонн, включаючи щомісячні втрати з липня по жовтень мі¬німум 500 тисяч реєстрових брутто-тонн. Тільки в листопаді вони втратили суду загальним тоннажем 600 тисяч реєстрових брутто-тонн. Голодна смерть Велікобрі¬таніі, блокованої нашими підводними човнами, здавалося, настане найближчим часом. Привид голоду і поразки прямував по Сполученому Королівству і стукав у двері будівлі на Даунінг-стріт, 10.
Феноменальний успіх був досягнутий нашими під-човнами, незважаючи на постійне вдосконалення союзниками своєї основної протичовнової системи