Книга Сталеві труни стр 152

сті жодного пострілу. Наші зенітки заклинило. Само¬лет скинув чотири бомби. Мені здалося, що вони па¬дают прямо на мене. Потім пілот з ревом пронісся над містком так низько, що я відчув шкірою обличчя теп¬ло від вихлопної труби машини, що літає. Чотири бом¬би черзі вибухнули уздовж правого борта. Огром¬ние фонтани води обрушилися на мене і матроса, що стояли біля зеніток. «У-230», залишаючись на плаву, продол¬жала рухатися вперед, розсікаючи хвилі. Літак, ізрасхо¬довав свій боєкомплект, розвернувся і полетів в сторону конвою.
13.23. Радист ознайомив капітана зі строкової радіо-грамою: «Атаковані літаком. Зануритися під воду не можемо. Тонемо. 45 С. 25 В. Надайте допомогу. «У-456».
— Праґер, уточни координати, — відгукнувся капі-тан. — Може, врятуємо команду «У-456».
Бажання капітана врятувати товаришів було схоже на самогубство. Ми самі виявилися близькі до загибелі. Але головне — надати допомогу. Влуч ми в положення «У-456», очікували б того ж. Секундами пізніше Праґер до-покладав:
— «У-456» всього в 12 милях від нас, пеленг 15 градусів по правому борту.
Командир негайно змінив курс.
13.50. Ми виявили літак, що кружляв у чотирьох милях попереду. Потім я побачив в бінокль ніс «У-456», тор-чавшій над поверхнею моря. Члени екіпажу човна намагалися втриматися на слизькій палубі, вхопившись за сталевий трос, який тягнувся від носа до містка. Мно¬гіе стояли у воді по кісточки. Літак продовжував кру-житися над потопаючої човном. Було б безглуздям з нашого боку наближатися до «У-456» в такий обстанов-ке. Спроб врятувати човен завадила й інша небезпека: з-за обрію за нашою кормою з’явився сторожовик. Очевидно, його викликав літак. Тепер ми самі могли по-гинути. «У-230» повернула в сторону від літака, ескор¬та і «У-456». Ми поспішили за конвоєм.
14.22.
— За кормою —  літак!
Знову ми запізнилися з зануренням. Одномоторний літак летів на низькій висоті по прямій лінії нам в кільватері. Я натиснув на спусковий гачок зенітки: її сно¬ва заклинило. Я штовхнув ногою магазинну коробку, устра¬няя перешкоду. Потім вистрілив по наближалась мети. Те саме зробив матрос. Човен розгорнулася правим бортом, уникнувши потрапляння авіабомб. Пілот, форсуючи рабо¬ту мотора, зробив коло і став пікірувати на нас попереду. Він летів дуже низько, коли мотор літака заторохтів і зупинився. Машина впала одним крилом в високу хвилю, інше крило в цей час вдарилося об наш легкий корпус. Пілот викинувся з своєї кабіни, роблячи рукою знак, що потребує допомоги. Я побачив потім, як його розірвало на шматки тими ж чотирма бомбами, які призначалися для нас. Чотири потужні поштовхи з пра¬вого борту потрясли човен. Однак нам і зараз вдалося благополучно покинути місце трагедії.
Загибель літака, мабуть, порушила графік ви¬летов авіації противника. Проходили хвилина за міну¬той без атак з повітря. Повним ходом «У-230» устремі¬лась назустріч конвою. Приблизно через годину ми вийшли на кут перетину з його курсом.
15.45. Повідомлення з радіорубки зменшило наше ліко¬ваніе з приводу безпечного неба. «Атаковані глубін¬нимі бомбами трьох есмінців. Тонемо. «У-186». Ця була одинадцята втрата з початку нашого походу. Здається, масштаби морської катастрофи росли. Проте ми не мали часом сумувати про смерть боевьрс то¬варіщей, яку тисячу разів бачив у своєму воображе¬ніі кожен підводник.
16.0. «У-230» зблизилася з конвоєм. Я бачив, як че¬тире колони транспортів повзуть в одному напрямку в південно-західній частині горизонту. Ми повинні були порушити їх хід, пробити проломи в цих сталевих ма¬хінах.