Книга Сталеві труни стр 170
зенітника, а коли покінчив з цим, поплентався до свого ліжка, сам вкрай потребуючи допомоги.
Доба переслідувачі продовжували люто бомбити нас. За нами полювали так, що мало не довели нас до бе¬зумія. Десятки разів доводилося йти під воду, коли нам услід лунали вибухи. І все-таки день за днем це¬лую тиждень нам вдавалося йти від переслідувачів. Коли «У-230» досягла щодо безпечних про¬странств середньої Атлантики, ми виринули з океан¬скіх глибин, дивуючись своєму порятунку. Як і раніше, інші підводні човни виявилися менш щасливими. За цей же період «У-514» і «У-232» були розколоті 8 червня на частини, на день пізніше потопили «У-435». 12 липня противник знищив «У-506» і «У ^ 409», а на наступний день брі¬танскіе літаки розбомбили «У-607». Всі ці подлод¬кі були втрачені в Біскайській затоці, у небезпечній блі¬зості від маршруту нашого руху.
Пройшовши акваторію затоки за межі досяжності ба¬зіровавшіхся на суші бомбардувальників, ми погружа¬лісь під воду два-три рази на день, рухаючись більшу частину часу в надводному положенні. Підводний човен був очі¬щена від запліснявілих і підгнилих продуктів, дні¬ще вискоблено, і відходи викинуті за борт. Цим ми не могли займатися в затоці. Були також підготовлені міни, для постановки і торпеди для можливих атак. Те¬перь ми проводили на вахті чудові деньки і під яскравим сонцем засмагли до чорноти. У команди постепен¬но відновлювався апетит, деякі мотористи під-приймаються в рубку попихтіти трубкою або викурити сіга¬рети. Єдиним з нас, хто не показувався на сонці і навіть не вставав зі свого ліжка, був доктор. Рехе лежав на матраці, страждаючи від морської хвороби. Жовтий і худий, він нерухомо лежав на вузькому ліжку, нічого не приймаючи і не вимагаючи. Однак, коли ми зробили регулярне по¬груженіе, рухаючись без качки на глибині 60 метрів, док¬тор піднявся зі своєї шкіряної ліжку, нагадавши про сво¬ем присутності на борту підводного човна.«У-230» наполегливо рухалася до мети. Майже кожен день ми скорочували відстань до Чесапикского затоки при-близно на 160 миль. Все залежало від ступеня интен-сивности повітряних нальотів. Потік радіограм з під- # човнів, які опинилися в біді, не припинявся. Приблизно в цей час «У-509» повідомила, що отримала сильні по-врежденія під час відбиття атаки з повітря і гостро потребує запчастинах. Більше вона ні про що не сообща¬ла. Радист займався не тільки дешифруванням радіограм лиха, але також брав щодня комюніке вер-ховного командування вермахту. Ми були шоковані новинами про швидкої висадки союзників на Сицилії і пригнічені тривав відступом наших військ на Східному фронті. Світ палахкотів у вогні, його полум’я силь-неї всього охопило Німеччину, де ми його найменше очікували. Наші ВВС, доведені Герингом до занепаду, зазнали великих втрат від союзників, не могли примі-шать літакам супротивника руйнувати до основи не-мецкіе міста. Раптом мені прийшла в голову думка, що зрослі втрати наших підводних човнів разюче схо¬жі з ураженнями люфтваффе в повітрі. Але, незважаючи на бомбардування і руйнування, відступу і поразки, а також на ймовірну загрозу нашій власній загибелі, ми не втрачали надії на краще. Нам говорили, що вой¬на буде виграна, і ми все ще вірили в це.Тим часом наші човни продовжували гинути. 20 липня вахтовий журнал одного з наших кращих друзів в Брес¬те закрився навіки. Його остання радіограма повідомила: «Атаковані літаком. Тонемо. Нас беруть в полон. «У-558».
На наступний день ми виявили «Каталіну», двух¬моторний гідролітак. Швидко пішли під воду і оста¬валісь там протягом двох годин, вичікуючи момент, коли пілот припинить переслідування. Коли після полудня ми спливли, небо обклали чорні хмари. До вечора подлод¬ка мчала вперед на повних обертах, скориставшись несприятливими для авіації умовами, які соз¬давал наближався штормовий фронт. настала
