Книга Сталеві труни стр 189

— Я отримав її, коли викинувся з кабіни. Само¬лет був підбитий і горів. Інші члени екіпажу вже виб¬росілісь на парашутах. Я не міг цього зробити, тому що не відкривався ліхтар. Я вперся в нього головою і видав¬лівал його до тих пір, поки не розбив його. Так, мабуть, і порізався. Як добрався до землі, вже не пам’ятаю.
Мене зацікавив його американський акцент. Що до мене, тб я вивчав чистий англійська.
— Отже, — сказав я йому, — війна для тебе закончі¬лась. Ти радий цьому?
— Нехай для мене війна і закінчилася, але дуже ско¬ро вона закінчиться для вас, німців, теж.
— Що ти маєш на увазі?
— Ти ж уже чув. Ми зітремо в порошок ваші військові бази і промисловість, причому за кілька місяців, може, трохи довше, не має значення.
— Так через місяць ми відплатимо вам сповна, возмутіл¬ся я. — Послухай, не знаю, що вам там кажуть про наш військовий потенціал, але в одному я впевнений твердо: скоро в небі не залишиться жодного вашого літака, і це буде для вас закінченням війни.
Я мав на увазі, звичайно, використання нашого «но¬вого зброї», включаючи радіацію і атомні бомби, над якими працювали наші фахівці. Про це багато говорили.
— Ну да, — заперечив американець саркастично. — Ти забув, що сталося з вашими підводними човнами. Ми Раско-лошматілі більшість з них за шість місяців. І з усім іншим буде так само. Ви довго не протримається.
Мене вразила його обізнаність, але в той же вре¬мя обурило його зарозумілість.
— Ти говориш дурниці. Хто тобі сказав, що у нас немає більше підводних човнів?
• А хіба не так?
— Зовсім не так. І я живе свідчення того. Толь ¬ ко-но повернувся з походу і можу запевнити тебе, що в морі залишилось ще багато підводних човнів. Скоро там будуть сотні нотвих, більш швидких і більш потужних. Ми викинемо ваш флот з океану.
Від сказаного мені стало легше на душі.
Але янкі скептично посміхнувся і сказав:
— Гарненько вислухай, що я тобі скажу. Ти ще згадаєш це, і дуже скоро. Що б ви, німці, не робили, тепер уже занадто пізно. Час працює на нас, і тільки на нас.
Вирішивши, що він типова жертва пропаганди союзних-ков, я поплескав американця по плечу і сказав:
— Ви побачите, що німці не такі погані, як їх изоб-ражают ваші газети. Бажаю тобі швидкого одужання. Прийде день, і ти зрозумієш, що я прав.
Ми посміхнулися один одному, і я пішов. Наступною ос-тановка янкі був операційний стіл і потім длитель-ний відпочинок за колючим дротом.
Коли я повернувся до військового містечка, був уже день, невідповідний час для сну. Я вийняв з валіз фор¬му і цивільний костюм і повісив їх в шафу. Разло¬жів на столі книги, вибрав одну з них і спробував читати. Текст не сприймався, в вухах звучали сло¬ва американського пілота про те, що час працює на них. Мене охопило занепокоєння. Я взявся перечитувати листи, які отримав з дому. Але голос американця продовжував звучати між рядків. Повітряні нальоти, пі¬салі батьки, різко посилилися. Від них загинув один з приятелів батька по бізнесу. У листах повідомлялося також, що приїжджав у відпустку чоловік Труді. Молодята провели два тижні в Шварцвальді, де ще не було нальотів ночами. Листи відкрили мені той гіркий факт, що навіть вдома обстановка ставала все гірше. Мене продолжа¬лі переслідувати слова американця.
Рано вранці я вивів «У-230» в Брестську бухту, щоб перевірити її стан. Головний інженер флотилії оп-рідшали мінімум ремонтних робіт і їх терміни. Обста¬