Книга Сталеві труни стр 192
континентами.
Незабаром ми змішалися з флотилією африканських ри-боловних судів, нахабно лавіруючи між ними зігзага¬мі. Поступово човен підійшов ближче до протоки. Через 40 хвилин ми залишили позаду нічого не підозрювали рибалок і підійшли до горловини на небезпечну дистанцію. Тут радіолокаційні імпульси били особливо гром¬ко. Не було ніякої необхідності квапити нашу фан¬тастіческую удачу. Ми пішли під воду.
7 грудня о 00.45 «У-230» почала своє безшумне дви-ються під водою. На глибині 40 метрів вона йшла з неболь¬шім дифферентом, які мали, однак, тенденцію до нара¬станію. Встановлена швидкість човна досягла півтора вузлів. Це було досить тільки для того, щоб човен трималася на плаву. Однак протягом на глибині погруже¬нія мало швидкість три вузла, що давало нам прискорення ходу до чотирьох з половиною вузлів. Очікувалося, що біля горловини протоки протягом зросте ще більше. У са¬мой горловині воно досягало піку і становило на вихо¬де в Середземне море вісім вузлів.
Я влаштувався в приміщенні центрального поста в очіку-данії розвитку подій. Наш кращий акустик Кестнер незабаром почув слабкий шум гвинтів і імпульси «асді- ка» прямо курсу. Виникли й інші дивні шуми, ко¬торих він ніколи не чув. Залишивши за себе Фрідріха, я пробрався до радіорубки, щоб розібратися в цьому фе¬номене. Я надів іншу пару навушників і став слухати. Нові шуми явно відрізнялися від знайомих настирливих імпульсів «асдіка». Кестнер припустив, що вони ис-ходять від британського радара нового типу. Це було щось на зразок посвисти і писку гумової дитячої голок-рушки, яку стискають. Нарешті я здогадався:
— Це не новий радар, Кестнер, це розмовляють дельфіни! Прислухайся, ти зможеш навіть розрізнити їхні голоси.
* Ми слухали як зачаровані розмова дельфінів, які із задоволенням перекидалися в підводному тече-ванні. Одні з них розважалися віддалік від нашого човна, інші терлися об її корпус, але їм всім, здається, понра-вилася сталева рибина, що приплила, як їм, мабуть, здалося, щоб взяти участь в їхніх іграх. Голоси дель-фінів посилювалися в міру нашого наближення до гір-Ловіна протоки, але так само було і з імпульсами «асдіка». Коли ж далеко прогуркотіли перші розриви глибинних бомб, наша галаслива компанія поспішила воз-брехати в Атлантику.
Над нами кілька британських есмінців старатель-но борознили поверхню протоки в пошуках шпигунів. О 10.00 їх активність досягла апогею. Імпульси «асді-ка» забарабанили по нам, немов градини, проте верх-ня шари води інший термальною щільності створювали захисний покрив для човна. Не виявивши порушників, есмінці вдавалися до старого трюку — вони почали шви-рять глибинні бомби навмання. До полудня, коли я знову встав на вахту в приміщенні центрального поста, импуль-си трохи ослабли і пішли за корму. Очевидно, ми вирвалися з блокади і пройшли горловину протоки. Потихеньку напруга спадала, а до 16.00 Зігман про-рвало.
— Главмех, — звернувся він до Фрідріха, — підніми човен на перископну глибину. Подивимося, чи вдалося нам вибратися. Цікаво поглянути на місце, де сходять-ся Європа і Африка. Старпом, полюбуйся на це.
Капітан зайняв місце у перископа. Він швидко повер¬нул його навколо своєї осі, перевіряючи, чи є в безпосереднім
