Книга Сталеві труни стр 196

Передноворічний вечір був відзначений театралізованою виставою і гучним застіллям в офіцерській сто-ловою флотилії. Всю ніч я протанцював з молоденькі¬мі балеринами, забувши про те, що океанські глибини з-Дроган від вибухів боєзарядів, а наші міста руйнуються під бомбардуваннями союзників.
Моє перебування в Тулоні завершилося в той день, ко-ли з короткої відпустки повернувся Рідель. Йому не пощастило з поїздкою. Через масованих руйнівних нальотів союзної авіації він не зміг потрапити відразу в свій будинок в Богемії і був змушений значну частину відпустки про-вести в поїздах і в Мюнхені. Я передав свої справи одного, який успадкував мою посаду старпома «У-230», На прощання попередив його:
— Будь пильним і чуйним, старий лис.
Це був останній раз, коли я бачив Риделя. Через рік він загинув в останній битві біля Британських ост¬ровов під час свого першого і єдиного боево¬го походу в якості командира «У-242».

Глава 18

Моя поїздка на командирські курси в Нойштадті на-чалась увечері 5 січня 1944 року. Один з моїх нових друзів доставив мене з Тулона в Марсель на своїй ма-шині, яка мчала з самогубною швидкістю по дорозі, петляла по краю скелястих гір. Я прибув в невеликий готель «Канебо» опівночі, проспав до напів-дня, потім переодягнувся в цивільний костюм, щоб піти помилуватися Марселем — знаменитим містом на кон-континентів. У ньому все змішалося в незримою гармонії — моряки, жебраки, колишні французькі солдати, все ще одягнені в стару форму, злодії, повії, араби, китай-ці, чорні і білі. Я бродив по звивистих вуличках старого міста повз пахучих пірсів, рибальських човнів і занедбаних гниючих судів. На невеликому моторному човні перебрався через бухту до стародавнього замку Іф, більш відомому як місце ув’язнення графа Монте-Крісто. У цей вечір я пройшовся і по фешенебельному кварталу міста, не встоявши перед спокусою повечеряти в затишному ресторані, де подавалися чудові страви в старовинному вишуканому стилі.
6 січня о 08.00 я піднявся по широких сходах вокзалу Сент-Шарль і сів на потяг, що йшов в Страс¬бург. Поки він безтурботно рухався серед квітучих хол¬мов і долин Південної Франції, в Росії радянські ді¬візіі наносили удари по німецьким оборонним лініям напередодні зимового наступу. В Італії американці бомбили ділянку нашого фронту в райо¬не Монте-Касіно, намагаючись прорватися до Риму. На Брі¬танскіх островах тисячі бомбардувальників заводили мотори для нічного нальоту на континент. О 22.30 мій експрес прибув до Страсбурга і близько півночі пере¬сек Рейн в районі Келя.
У Мангеймі ми зробили зупинку — і довго стояли. Щоб з’ясувати причину затримки, я вийшов на холодну платформу. Похмурий дорожній робітник повідомив, що Франкфурт сильно бомбили.
— Кажуть, це була найпотужніша бомбардіров¬ка. Здається, поїзду доведеться тут постояти деякий час.
У мене раптом з’явилося гостре бажання помчати попереду поїзда. Долало неспокій: чи не сталося чого з рідними і будинком? Лише після продолжітель¬ной стоянки поїзд виповз з Мангейма і вантажного депо. Потім він повільно поплентався до охопленого пожара¬мі Франкфурту. Перш ніж поїзд обережно втягнувся під навіс головного вокзалу, сіре, холодне, туманний ранок змінив тяжкий день, за ним — ніч.
Я схопив свої валізи і вибіг по розсипи бі-того скла крізь дим згарищ і хмари пилу на улі¬цу. Велика площа перед вокзалом лежала в руїнах. Півколо оточували площу величних будівель