Книга Сталеві труни стр 221
перешкодою ще раз. Сила поштовху майже викинула її на поверхню, де б ми протрималися лише несколь¬ко хвилин. Потім «У-415» повільно повернулась курсом на захід. І мені здалося, що нас віднесе від небезпечних рифів.
10.45. Главмех вибрався з рубки і повідомив, що пе¬ріскоп виправлений. Я підійшов до нього. Коли в окулярах перископа здалася поверхню моря, я з подивом побачив, що нас оточують сірі скелі. На вершині од¬ной з них на північний схід блимав маяк Кессана. Окази¬вается, ми опинилися в струмені течії, яке несло нас прямо на скелі. Прийшовши до тями від шокуючого видовища, я крикнув:
— Главмех, яка швидкість обертання баллера лівого борту?
— 120 оборотів.
— Доведи її до 150, або ми розіб’ємося об скелі.
Через перископ я побачив ескадрилью літаків, летев¬шіх на низькій висоті, потім направив його на маяк, что¬би перевірити, як ми справляємося з плином. Прогресу не було. Я знову крикнув:
— Главмех, додай ще 50 оборотів.
— Це небезпечно, електромотор може сісти, — почув я у відповідь.
— Плювати! Дай мені хоч 200 оборотів — човен долж¬на йти швидше.
Незабаром я відчув сильну вібрацію. Зловив в фокус перископа одну з небезпечних скель. Човен уже под¬ходіла до неї, але тепер стала повільно виповзати з пастки. Через 40 хвилин ми обігнули крайній риф на заході, і я з полегшенням обтер спітнілу шию. Ког¬да почався відплив, я повернув човен на колишній курс на південь і наказав зменшити обертання баллера до безопас¬них 100 оборотів.
13.00. Старпом передав тривожну звістку про те, що менше ніж через дві години у нас вичерпається електроенер¬гія. Якщо це так, то ми повинні терміново покинути човен. Однак мені не хотілося кидати її. Я сподівався до-братися до місця зустрічі з нашим ескортом зухвалим ривком в надводному положенні.
13.30. Човен рухається на перископну глибині. Небо патрулюють літаки ланками по чотири-шість ма-шин. Землі не видно.
13.45. Рух триває. Ескадрилья двухмотор¬них літаків проноситься в милі від нас на північ, ледь не зачіпаючи поверхню моря.
13.58. Зі сходу з’явилися два «Ліберейтор». Я прибрав перископ і почекав, коли вони втечуть.
14.10. Перископ знову над поверхнею. Я переконався, що ми наближалися до скель у частині Брестської бухти, і розгорнув перископ, щоб проконтролювати обстановку. З боку корми з’явилися три двухмотор¬них літака. Я опустив перископ так швидко, як толь ¬ ко дозволяло підйомний пристрій.
14.18. Блакитне небо вільно від літаків. Настав наш час зробити ривок до місця зустрічі з ескортом і передати радіограму із запитом допомоги.
14.20. Човен сплив на поверхню. Коли я вийшов на місток, то мало не осліп від сонячних променів. Закаш¬лял єдиний дизель, і змучена підводний човен стала повільно набирати швидкість. Я нервово стежив за небом, а радист в цей час налаштовував передавач, щоб по¬слать радіограму з проханням про повітряне прикриття. Потім послідували нескінченні хвилини перебування на самоті на містку. Човен шкутильгала контролі¬ровавшейся противником зоні, залишаючи за собою густий шлейф пального. Небо нез’ясовним чином остава¬лось вільним від літаків. Через кілька хвилин ми досягли умовленого місця зустрічі з ескортами. Я по¬вернул човен на схід, щоб скоротити відстань до берега. Однак щадний режим, що дозволяв нам дер¬жаться на поверхні, скінчився: за кормою через горі¬зонта з’явилися п’ять двомоторних літаків. Ми мгно¬венно пішли під воду.