Книга Сталеві труни стр 253

їжу. Нас запитували про останні дні перебування в Бресті і обстановці в Ла-Рошелі. Мої підводники у відповідь розповідали фантастичні історії в дусі «Ти¬сячі і однієї ночі». Коли виявилося, що вони прі¬нялі занадто багато лікеру, я піднявся з-за столу, пре¬кратів застілля. Нас поселили в окреме приміщення. І незабаром можна було .услишать, як бородаті морські вовки голосно співали пісні, Отмока в ваннах або стоячи під душем.
На наступний день після міцного нічного сну я вирішив домогтися отримання нового підводного човна, оскільки «У-953» розвалювалася на очах. Вона потребувала не тіль-ко в новому «шнорхель», але також в заміні двох дізе¬лей, всього комплекту акумуляторних батарей і тисячі інших одиниць різного устаткування. Про це я пере¬говоріл з головним інженером флотилії. З’ясувалося, що на базі ВМС не було жодної з тих деталей, в яких я потребував, і зовсім була відсутня воз¬можность поставити мою човен в сухий док на про¬должітельний капітальний ремонт. Здається, я переконав головного інженера в тому, що мені необхідно предос¬тавіть новий човен.
Але в Бергені було відсутнє що-небудь більш істотний ное, ніж запчастини та умови для ремонту. Туди не діставши-лялась пошта. Я розраховував на лист, телеграму — на що завгодно  — «. Тільки б знати, що вдома все в порядку. І наші мішки з листами, мабуть, загубилися десь — або в плутанині відступу з Франції, або через те, що поштові судна були потоплені авіацією про-тивника в протоці Скагеррак або в фіордах. Ми були відрізані від батьківщини. Відсутність вістей про долю рідних і близьких важко сприймалося кожним з нас.
Під низькими, сірими, шаруватими хмарами я повів «У-953» в арсенал вивантажити торпеди. Там знаходилося кілька пом’ятих корпусів човнів, котрі підлягали рез¬ке на металобрухт. Я очікував пожвавлення активності на¬шіх підводних човнів, що базувалися в Норвегії, після того
як порти у Франції були втрачені. Але тут царі¬ло гнітюче мовчання. Даремно я сподівався на дав¬но обіцяні нові типи підводних човнів.
Вечеря в житловому корпусі був мізерним і строго нор-мировалось, чого і слід було очікувати в умовах, що склалися на п’ятий рік війни. Мені повідомили, що ко¬мендант міста вирішив організувати урочистий ве¬чер в нашу честь, де можна було побавитися різними напоями, закусками, послухати музику і потанцювати з норвезькими дівчатами. Повернувшись в свою ком¬нату, я витягнув зі свого єдиного валізи ком¬плект морської форми, який захопив з собою. Вона була вологою, в зморшках і цвілі. Неприємний за¬пах супроводжував мене, коли я їхав в заміський будинок в горах, на курорт флотилії.
Вранці на третій день свого перебування на березі я зустрів свого старого знайомого — офіцера штабний групи «Захід» капітана Розинга, Він встиг вибратися літаком з Ла-Рошелі за кілька годин до того, як в нього увійшли американці. За його прибуттям до Норвегії послідувало відкриття поблизу житлового комплексу подводні¬ков штабного установи з метою активізації подвод¬ной війни проти англійців. Коротенько повідомивши Розінгу про свій останній похід, я звернувся до нього з проханням;
— Герр капітан, прошу посприяти мені в полу¬ченіі нового човна якщо можливо, новітнього типу. «У-953» просто непридатна для виходу в море. У Норве¬гіі до того ж немає умов для її ремонту і приведення в боєготовність.
— Не бачу можливості для виконання вашої прось¬би, — відповів Розінг. — Ми робимо зараз всі зусилля, щоб відновите кожну човен звичайного типу для майбутніх навесні великих битв.
— Герр капітан, ремонт нашого човна займе часу не менше, ніж будівництво нової.
— Це не вам вирішувати. Ваша справа — виконувати прі¬кази.