Книга Сталеві труни стр 113

я сам провів у море все літо і осінь. В її обіймах навколишній жорстокий світ зникав, а повітряна трево¬га не викликала занепокоєння.
Протягом двох днів мого перебування в столиці ми кидалися від одного розваги до іншого. У услові¬ях війни культурне життя Берліна пішла на спад, а художній рівень вистав театру і оперети значно знизився. Інший помітною втратою стало погіршення якості страв, що подаються в ресторанах на Курфюрстендамм. Ні, Берлін був уже не той. Але моя ласкава Маріанна перетворювала холодний місто в обітницю-ванну землю. І я був засмучений — можливо, занадто засмучений  необхідністю знову упаковувати багаж і попрощатися з нею.
Коли я прибув в останній день листопада в Кенігс¬берг, було холодно, 15 градусів нижче нуля. Окончатель¬но прозябнув в своїй легкій морській формі, я сів на місцевий потяг, що йде до Пиллау, невеликого пор¬та на Балтійському узбережжі. В купе я відчував себе наче в холодильнику і, доїхавши до місця призначення, буквально перетворився на бурульку. Вже опівночі я прибув на борт комфортабельного лайнера «Преторія», резиденцію командування і навчальний дивізіон Першої підводної флотилії.
За сніданком відбувся великий збір курсантів. Я про-менівался рукостисканнями з багатьма колишніми Сокур-знітився і відзначав розставання з багатьма іншими в барі. Ми прибули з усіх куточків Європи, брали участь в найбільших боях і потопили пристойне ко¬лічество кораблів союзників. Між нашим випуском в квітні і нинішнім морозним груднем пройшло сім місяців. Для більшості з нас підводна війна про¬шла без серйозних втрат. Це був хороший привід для торжества.
Для наших напружених навчань були серйозні перешкоди. Бухта Пиллау була покрита льодом, в ряді місць він досягав 30 сантиметрів товщини. Постійно працювали криголами, щоб пробивати фарватери для обмеженого руху суден і проходи для виходу підводних човнів в море. Ми виходили вдень і вночі, попе¬ременно виконуючи функції старшого механіка і коман¬діра. Наші викладачі, досвідчені підводники, вчили нас всім премудростям атаки в надводному положенні но¬чью і в зануреному — днем. Занурення проізводі¬лось в штучно створених позаштатних ситуаціях, так що ми доходили до знемоги в спробах вирівняти човен. Незабаром ми могли навіть уві сні вчиняти дії, необхідні в звичайній, бойової та аварійної обстанов¬ке. Відпочивати не вдавалося навіть для того »щоб восста¬новіть сили після напруженого навчання попереднього дня.
Однак траплялися і легкі дні. Командувач фло-тіліей Шухарт, заслужений підводний ас, який в 1939 році потопив британський авіаносець «Каріджес», був видатним педагогом. Його лекції відвідувалися нами з особливим задоволенням. Вихідні дні тижня я про¬воділ на борту «Преторії», розважаючись читанням книг, грою в карти або обговоренням причин нападу япон¬цев на базу ВМС США в Перл-Харборі. Наступ японців на Філіппінах або в інших районах Тіхо¬океанского регіону відбувалося занадто далеко, щоб викликати у нас великий інтерес. Однак я розумів, що події на Тихому океані чинили великий воздей¬ствіе на хід підводного війни в Атлантиці. З повним залученням США у війну, особливо в бойові дії проти нашого флоту, ситуація радикально змінилася за два тижні. Я приготувався до тривалої війни.
Проте бій в Атлантиці все ще разві¬валось сприятливо для нас і не було причини втрачати віру в остаточну перемогу. Наші радіостанції часто передавали переможні реляції і спонукали німецьких громадян підраховувати кількість кораблів противника, відправлених на дно. У 1941 році загальний тоннаж потоп-них судів склав майже три мільйони реєстрових брутто-тонн. Англійці все ще не могли протівосто-