Книга Сталеві труни стр 290

металевий ящик. Витягнувши з ящика шланг, я вліз всередину і зачинив за собою кришку. Тим часом по¬езд, заскрипівши гальмами, уповільнив хід і зупинився біля платформи вокзалу в Форбахе. Там вже перебувала біль-Шая група солдатів. Паровоз, від’єднаний від потяга, від’їхав набрати води з колонки. Коли провідники від-крили ящик, щоб дістати шланг, то замість нього обна-ружілі мене. На виправдання свого перебування в ящику я промимрив їм по-французьки, що хочу відвідати сво¬іх приятелів за прикордонною лінією. Таке пояснення їх цілком задовольнило. Вони сказали, щоб я покинув паровоз. Я поспішив сховатися на сортувальній стан¬ціі під товарним вагоном. Через деякий час сол¬дати закінчили перевірку документів у пасажирів і уда¬лілісь. Паровоз повернувся до поїзда  дав гудок і рушив вперед. Я побіг за поїздом через залізничні пу¬ті, схопився за задній бампер першого вагона, взобрал¬ся по хисткій драбині на його дах і ліг там.
Поїзд набрав швидкість і мчав у нічній темряві. Я ціп-лялся за дах, майже не помічаючи холоду і клубів сажі, що летіли мені в обличчя. Помітивши попереду розсип вогнів го-роду, спустився по сходах на бампер, чекаючи останов¬кі. Вона була в Саарбрюкені. На платформі стало багато французьких солдатів. Я швидко пірнув у потік пасажирів і став шукати кого-небудь з німецького персоналу стан¬ціі. Помітивши синю форму станційного майстра, я по¬дошел до нього і шепнув;
— Я — німець Втік з табору військовополонених. Помо-гіті.
Майстер кивнув;
— Йдіть за мною. Тримайтеся спокійніше.
Він вивів мене на територію вантажного депо, до оді¬ноко стояв вагону. Постукавши у двері, втягнув мене всередину, де перебувала група вільних від зміни до¬рожних робітників.
Робочі закидали, Менш питаннями, дали мені мила відмити шар сажі на обличчі і руках, нагодували смаженою картоплею і напоїли кавовим ерзацом. Вони сообщі¬лі, що через півгодини тут зупиниться американський поїзд, що йде з Парижа до Франкфурта. У Саарбрюке- немає нього чіпляють паровоз з німецької бригадою. Потім вони всунули мені в руку ліхтар, щоб я виглядав на-натуральній, і супроводили до платформи, до якої якраз підходив поїзд. З нього вистрибнули несколь¬ко представників американської військової поліції, заг-лядивая під вагони в пошуках втікачів. Паровоз бист¬ро змінили, і поїзд приготувався покинути станцію. Стоячи між двома робочими на початку поїзда, я з не¬обичайной гостротою і чіткістю сприймав окру¬жавшую обстановку: сопіння паровоза, американських поліцейських, французьких солдатів, французький говір, команди по-англійськи. З важким гуркотом паровоз рушив у дорогу. Я потиснув руки своїм новим друзям, застрибнув у двинувшийся паровоз. Поїзд понісся в тим-ноту, подалі від кордону в глиб Німеччини.
Коли на сході почервоніло небо, він прогримів по мосту через Рейн і проїхав далі на схід. Весь час на схід. З’явилися соснові хащі на південь від Франкфурта. З першими променями сонця, коснувші¬міся верхівок сосен, я вже відчував себе вільним. 30 жовтня 1945 року, у вівторок, рівно о 06.40 поїзд зупинився на червоний сигнал семафора. Я зістрибнув з паровоза і побіг в ліси своєї юності.