Книга Сталеві труни стр 180

садки в Салерно, новий уряд маршала Бадольо наказало італійським солдатам скласти зброю. Тепер німецькі війська повинні були битися з противником один на один. На щастя, ми мали там сильні оборо¬нітельние позиції, що дозволяють зупинити наступав¬шего на північ ворога. Але стало очевидним, що сталеве кільце навколо Європи стискалося все тісніше.
День мого перебування співпав із завершенням по гра-фіку та виконання ремонтних робіт «У-230» в сухому до¬ке. Я приступив до її підготовці до неминучого походу. Постачання нас торпедами нового типу проходило, одна¬ко, туго. Ми отримали всього лише одну вбивцю ескор¬тов «Т-5», вісім самохідних торпед «ЛУТ» і три звичайного типу. Я поцікавився щодо возмож¬ності отримання «шнорхель», але зустрів лише удівлен¬ние фізіономії. Ніхто на базі навіть не чув про такий пристосуванні. Тим не менш грізний вигляд нашої лод¬кі і установка на ній восьми зенітних стовбурів во¬одушевлялі. Ці скорострільні зенітки, дивовижні торпеди і радар нового типу давали нам вагомий шанс повернути часи колишньої слави, а також можливість вер¬нуться в порт після походу.

Глава 15

4 жовтня, понеділок. «У-230» в сутінках вийшла в море. Нам сприяла безмісячна ніч. Як толь ¬ ко скелясте узбережжя розчинилося в темряві, ми рас¬сталісь зі своїм ескортом і попрямували курсом на південний захід прямо в «долину смерті».
Через кілька хвилин наш новий радар сповістив про появу противника. Замість негайного занурений-ня ми продовжували рухатися повним ходом по поверх-ності моря, приготувавши до бою свої зенітки і вдавшись до нової тактики відволікаючих маневрів, яка, як нас запевнили, буде досить ефективною Рідель, ответствен-
лн нс фатального для нього походу. Штаб залишив нарешті ідею укомплектуванні підводних човнів лікарями. Більшість лікарів, які виявилися придатні для роботи в підвід-ном флоті, загинули разом з підводними човнами, а в медіцін¬ской допомоги тепер потребували всюди.
З майбутнього оснащення підводного човна торпедами но¬вой конструкції випливало, що я повинен був пройти короткий курс навчання новій техніці в Готенхафене на Балтиці. Несподіване розпорядження порадувало мене.
Але перед від’їздом я знайшов час зайти до свого порт¬ному. Побачивши мене він здивувався, оскільки наші про¬блеми були секретом для французів. Костюм висів на вішалці. Він був зшитий ідеально. Щоб поповнити свій гардероб, я придбав габардиновому пальто, шовкові со¬рочкі і модні спортивні черевики. Йшов четвертий рік війни, але французи проте примудрялися діставати будь-які товари за помірну ціну. Я міг дозволити собі зап¬латіть: в море адже не було ні дівчат, ні барів, ні пі¬рушек.
Через п’ять днів після повернення «У-230» з похо¬да я їхав в поїзді в Париж. У моєму валізі зі свинячої шкіри лежав акуратно складений цивільний костюм. Після прибуття я зупинився в знайомому готелі поблизу Ван- Домській площі і переодягнувся в цивільне. Вперше за чотири роки я тимчасово розлучився із формою військового моряка.
Тепер Париж лежав біля моїх ніг. Місто пульсувало саме тим життям, яким я його собі уявляв. Моє бажання зануритися в мирну середу наростало з кожним днем ​​продовження війни. Я хотів бути серед тих счаст-лівцев, яких не хвилювали прийдешні дні, заполнен¬ние гуркотом працювали дизелів, розривів глибинних бомб, а також загибеллю в сталевих трунах. Я хотів забути про те, що є дрібним гвинтиком у військовій машині, що несе всюди нещастя. Я хотів пожити знову не як солдат, а як безтурботний городянин, відчути смак життя, вільної від гнітючого боргу, — хоча б на один