Книга Сталеві труни стр 259

сил відділ кадрів замінити главмеха і курсанта. Подоб¬ная чергова прохання, яка рік тому була б задоволь-летворена автоматично, навіть якщо б її розцінили як каприз капітана, на цей раз була рішуче отклоне¬на. Моя спроба довести, що кадрова заміна необхо¬діма для збереження боєздатності човни та екіпажу, викликала лише зневажливу відмашку. Мені як би дали зрозуміти: «Яка різниця? Життя підводного човна занадто коротке, щоб про неї турбуватися, навіть якщо команда підводників ідеальна ».
Не тільки некомпетентність була причиною мого невдоволення курсантом. Що ще гірше, він був прістав¬лен нацистською партією забивати в голови підводників офіційні догми, ідеали і гасла. Партійне вме-шательство в справи підводного флоту мало коротку, але бурхливу історію, якій передувала неудавша- яся спроба замаху на Гітлера. До цього наш флот був вільний від політичного втручання. Навіть після замаху, коли партійний вплив на всі сто¬рони життя країни різко посилилося, командири под¬лодок, і в тому числі я, успішно протидіяли проникненню в середу підводників офіцерів-політ- працівників пасивним опором. Але із занепадом рейху партійний вплив ставало все більш могу¬щественним і догматичним. Це призводило у відчай ветеранів, офіцерів і рядовий склад, що розділяє їх настрою. Підводники час від часу скаржилися мені на спроби курсанта повчати їх в партійному дусі. Їх реакція на це була цілком природною: вони доводили свою вірність обов’язку і героїзм справами і по¬ступкамі і не потребували партійних повчаннях отно¬сітельно того, як воювати і вмирати.
Вдалося б мені чи ні звільнитися від курсанта, але я був сповнений рішучості покласти край його назойлі¬вим повчань. На загальних зборах команди я вказав главмеху, старпому і курсанту, що вони ще не пріоб¬релі достатньої кваліфікації, щоб виконувати свої
посади на борту підводного човна. Я попередив їх, що вони не зможуть залишатися довго на своїх постах, якщо не будуть строго слідувати моїм розпорядженням, каса¬ющімся їх підготовки до бойового походу. Крім того, я так завантажив курсанта дрібними дорученнями, що у нього не залишалося часу вимовляти партійні мови.
У другу тиждень грудня активність в порту Драматен-но зросла, що свідчило про підготовку наше¬го весняного наступу на море. У десятиденний термін з Балтики прибули п’ять звичайних підводних човнів. Заповнилися порожні казарми, активізувалися ремонтні роботи в сухому доці. Але прибулі в порт суду не вносили нічого нового в наш бойовий потенціал. Вони нічим не відрізнялися від нашої бабусі «У-953». Словом, військові готуванню-продукти не можуть обіцяли зупинки нашого катастрофічного па-дення в прірву.
І тут з’явилося світло надії на Західному фронті. Рано вранці 16 грудня наші армії зробили мощ-ное контрнаступ в Арденнах проти англо-амери-Канський сил. Німецькі радіостанції повідомили про круп-них успіхи німецьких військ, просунулися в перші ж години далеко в глиб території противника. Нако¬нец почалося давно обіцяне великий наступ. Ми знову рушили на захід, і наші дивізії НЕ остано¬вятся до тих пір, поки останній солдат союзників не буде скинутий в море. Я слухав переможні новини зі змішаним почуттям надії, занепокоєння і стриманий-ності. Хоча прорив в Арденнах дав початкові впе-чатляющіе результати, він стався на досить вузькому фронті для глибокого проникнення наших військ на південь. Мої надії в’яли і росла тривога в міру того, як проходили дні і вже не приходили вести про на-ших успіхи. Через тиждень після того, як ми були взбу-доражени фанфарами і військовими маршами, голоси, за-вірячи нас в швидкій перемозі, замовкли. Наступ за-зволікає від холоду і бруду, а потім було зупинено свіжими дивізіями союзників, кинутих на лйквіда-