«Мерці з трясовини». Звідки в європейських болотах тисячі по-звірячому вбитих людей
У торф’яних болотах по всій Північній Європі – від Ірландії до Польщі – який рік знаходять мерців, так званих «болотних людей». Всі вони були по-звірячому вбиті тисячі років тому, але виглядають так, ніби померли днями. Які страшні таємниці минулого приховують в собі болота, що стали останнім притулком для тисяч мерців?
Одного разу навесні 1950 року брати Вігго і Еміль Хейгаард з маленького села Толлунд в Данії, добуваючи торф в місцевому болоті, розкопали мерця. Здавалося, чоловік помер недавно – на обличчі були помітні дрібні зморшки, щетина і навіть вії на очах, а навколо шиї затягнутий тонкий шкіряний шнурок. Брати, налякані страшною знахідкою, викликали поліцію з сусіднього міста Сілкеборг. Але розгадати загадку цього мерця виявилося не під силу поліцейським.
Знаменитий датський археолог Пітер Глоб з Орхуського університету організував розкопки – витяг пласт торфу разом з тілом і відправив його в музей Сілкеборга у великому дерев’яному ящику. Результати криміналістичної експертизи повалили всіх в шок-вміст шлунка мерця показало, що він жив в епоху доримського залізного віку (III століття до н. е.).
Пізніше це підтвердив і радіовуглецевий аналіз, за допомогою якого дізнаються вік археологічних знахідок. Більше двох тисяч років чоловік, нині відомий як «людина з Толлунда», провів на дні болота. Тим часом нагорі вершилася історія людства.
Починаючи з XVIII століття при видобутку торфу в європейських болотах були знайдені сотні мерців. Найдавніший з них датується 8000 роком до н. е. Багато хто з «болотних людей», як і «людина з Толлунда», чудово збереглися до наших днів: час майже не зачепив шкіру, нігті, волосся, внутрішні органи, вміст шлунка і навіть одяг.
Спершу здавалося, що у мерців немає нічого спільного – серед них були чоловіки і жінки, дорослі і діти, королі і простолюдини. Пізніше з’ясувалося, що всі вони були по-звірячому вбиті і не випадково знайшли останній притулок в трясовині.
Чому ж тіла болотних людей дійшли до наших днів в цілості й схоронності? Всьому виною – торф’яні болота. У торф’яному моху – сфагнумі – міститься речовину сфагнол, яка вступає в реакцію з ферментами гнильних бактерій і не дає тіл розкладатися. Завдяки цьому ж сфагнолу з кісток вимивається кальцій, і вони стають гнучкими як гума, а іноді — повністю розчиняються.
Торф’яний мох також містить гумінову кислоту, завдяки якій шкіра набуває бронзовий колір. Ось чому «болотні люди» виглядають ніби големи, грубо зліплені зі шкіри і бруду.
Над загадкою мумій з трясовини довгі роки билися покоління вчених і письменників. Їм присвячені праці знаменитого психолога Карла Юнга та ірландського поета Шеймуса Хіні. У I столітті н. е. римський історик Корнелій Тацит виклав одну з найбільш ранніх версій того, як мерці потрапили в свої болотні могили. У своїй етнографічній праці «Німеччина» він стверджував, що німецькі племена топили в болотах «трусів, які схибили в бою» і перелюбників.
З тих пір багато вчених оскаржували припущення Тацита. Але пізніші археологічні знахідки, включаючи людину з Толлунда, підтверджують: болотні люди не випадково опинилися в торфовищах.
У своїй книзі «Болотні люди» датський археолог Петер Глоб припускає, що стародавні люди стали жертвами ритуальних вбивств в честь богині родючості. За його припущенням, в залізному столітті болота вважали воротами в духовний світ. У них занурювали дари, призначені богам: прикраси, обладунки, зброю і навіть масло в дерев’яних олійницях, що дійшло в цілості й схоронності до наших днів.
І хоча в торф’яних болотах Європи було виявлено більше тисячі стародавніх трупів, вчені ретельно вивчили лише кілька сотень. Нам залишається тільки здогадуватися, які страшні таємниці минулого приховують болота, де знайшли свій останній притулок тисячі мерців.