Книга Сталеві труни стр 105
бардіровкамі глибинними бомбами, проте капітан і більшість членів команди були врятовані трьома брі-танськими есмінцями. Вольфарт теж вважався одним з асів-підводників, на рахунку якого значилися суду про-тивника загальним тоннажем понад 100 тисяч тонн. Мені здавалося, що втрату човнів Приена і Вольфарта не можна заповнити. Однак підводна війна породжувала асів го-раздо швидше, ніж знищувала їх.
Тепер, коли я виявився єдиним курсантом на борту «У-557», на мої плечі лягла потрійне навантаження. Поки на човні йшов ремонт, я виконував щоденну весь¬ма відповідальну роботу. Причому без допомоги команді¬ра, який незабаром відправився додому в Констанцу, його шкільного приятеля Келблінга, який через чотири дні після прибуття човна в Лориан розлучився з нами, старпома і Сайболда, які поспішили в двухнедель¬ний відпустку. Однак мої труди не залишалися без вознаг¬ражденія. Вечорами я прогулювався вулицями Лоріа, насолоджуючись самотністю, або втечуть в затишний рес¬торан, доповнюючи убогий раціон моряка вишуканими стравами. Іноді я вдавався до любовних утіх під по¬кровом чудовою південній ночі. На той час, ког¬да члени екіпажу човна стали повертатися на базу, я насолоджувався всіма принадами перебування в порту без контролю начальства.
8 жовтня «У-557» відправилася в бойовий похід в тре¬тій раз, знову тримаючи курс в Північну Атлантику. Через кілька днів неквапливого ходу ми залишили за кор¬мой Біскайська затока і продовжили шлях на північ. Літо давно закінчилося, штормові вітри осені гнали висо¬кую хвилю. Під небом, наглухо закритим свинцевими хмарами, жахливої висоти хвилі жбурляли нашу лод¬ку, як іграшку. Місток наполовину був залитий водою. Слідуючи своїм курсом, «У-557» несамовито боролася з вол¬намі.
На шостий день походу ми досягли точки, располо-женной приблизно в 300 милях на захід-північний захід від Північного протоки. Коли після полудня ми про-ходили через знайому зону полювання, мені була поруче¬на третя вахтова зміна ^ одне з найбільш відпові-ських доручень, які тепер довіряв мені коман-дир. Вахта була важкою. Штормовий вітер, зриває з гребенів хвиль піну молочного кольору, закупорював наші очі і ніздрі сіллю. Користуватися біноклем було біс-корисно.
Через три години перебування на містку я виявив есмінець, що рухався до кормової частини нашого правого борта. Я негайно направив човен подалі від небез-ного сірого силуету і повідомив про нього командирові, припускає-виклавши, що есмінець входив до групи кораблів сопровож-дення конвою. Паульсен поспішив на місток, прикріпив свій сталевий пояс до скоби надбудови і прискорив оборо-ти обох дизелів. Слідуючи вказівкам про необхідність со¬средоточіться на знищення транспортів, командир не став витрачати торпеди на есмінець, але, навпаки, постарал¬ся швидше віддалитися від нього. Через кілька хвилин под¬пригівавшій на хвилях корабель зник за горизонтом.
Години дві ми стежили за маневрами ескорту, сподіваючись, що він виведе нас на конвой. О 15.20 Візнер, постоян¬но завдавав на карту зигзагоподібний хід вражеско¬го корабля, визначив, що нам слід рухатися курсом на захід. Конвой повинен йти на південь від ескорту. Ще че-рез годину боротьби з громадами хвиль ми помітили клуби чер¬ного диму по лівому борту. І знову почали полювання, слідуючи за димлять колонами транспортів на дистанції де¬сяті миль.
Коли Візнер змінив мене на містку, я опустився в рубку і потім в міцний корпус човна, Тут в усло¬віях стовідсоткової вологості, де солона вода хлес¬тала крізь рубочний люк на металеву палубу, я з гарячковим поспіхом зайнявся прокладива¬ніем курсу на мапі . Сконденсованих на верхніх плитах, трубах і патрубках вода капала вниз на карти і документи. Моя паралельна лінійка не ковзала,
