Книга Сталеві труни стр 185

шие їм шкоди. Ми ж, які відзначилися в битві, про-повинен полювання за конвоєм, коли шторм змусив само-лети піти. Майже через три години після півночі ми перехопили новий сигнал лиха від однієї з подло¬док, що атакували фланги конвою: «Атаковані есмінцем. Тонемо. «У-631». Жахлива ніч закінчилася потеря¬мі чотирьох транспортів англійців і чотирьох наших под¬лодок.
17 жовтня на світанку союзники відновили свої шалені атаки з повітря на мисливців за конвоєм. Сра-ються тривало від зорі до сутінків виключно на користь англійців. Ми спливали і рухалися вперед у відчайдушній спробі пройти кілька миль. Однак нас знову і знову атакували з повітря, заганяли в спасітель¬ную глибину. В кінці другого дня перегонів ще дві наших підводні човни були потоплені бомбардувальниками з воз¬духа. «У-540» і «У-841» повідомили, що були атаковані літаками, і пішли на дно. Полювання припинилася, але ми зазнали великих втрат. З усієї зграї вдалося врятуватися тільки нашої човні. Такий був загальний баланс життя і смерті восени 1943 року: тільки одна з семи возвраща¬лась на базу.
Оскільки ми втратили конвой, поки йшли від атак з повітря, штаб наказав нам слідувати в сітку квадрата ВД-62 і чекати подальших вказівок. Поки ми двига-лись в заданий район, погода значно покращилася. Човен просувалася вкрай обережно, надовго погру-жаясь під воду, як тільки з’являвся денне світло, і спливаючи в повній темряві. Рано вранці 22 жовтня ми прибули в заданий район. За добу температура повіт-ха піднялася до 20 градусів тепла за Цельсієм, ніч на-ступила надзвичайно спокійна. Тиша була оманливий-вої, але не для нас. Ми навчилися відчувати небезпеку, як досвідчений ведмідь, неодноразово поранений мислив-ними кулями. І знали, що секунда безпечності оборач-ється смертю, що небезпеки і противник подстерега¬ют нас всюди.
Кілька днів наше терпіння піддавалося жорстоких кому випробуванню. Ховаючись під покровом темряви, ми! борознили океан зигзагами, відстежуючи зону, достаточ- I але велику, щоб через неї змогли пройти три конвою. Коли денне світло загнав нас під воду, ми зачаїлися на глибині 40 метрів, обмацуючи морську гладь локатором і прослуховуючи її акустичними приладами. Потім увечері 26 жовтня з’явився і шанс: акустик почув шум, який міг виходити тільки від конвою. О 21.40 ми спливли. Ме¬сяц в безхмарному небі світил занадто яскраво. Було пол¬ное затишність. Наш човен легко пересувалася по глад¬кой, срібною поверхні моря, гуркочучи дизелями.
Прямо по курсу перед нами на дистанції шість ти¬сяч метрів тягнувся конвой. Горизонт був усіяний черни¬мі точками, що пересувалися на захід на определен¬ном відстані один від одного. З лівого флангу конвой супроводжували три сторожевика, інший ескорт маячив з правого флангу і ще один — в хвості армади. Дистан-ції, що відокремлювали ескорти один від одного, значно раз-нілісь. Як це ні неймовірно, але ми спливли за стро¬ем бойової охорони. Через кілька хвилин ескорти розгорнулися один за іншим і, помітивши нас, з виривається-шимися разом з клубами диму іскрами помчали впе¬ред з метою попередити нашу атаку. Зігман гнав лод¬ку на повних обертах в сміливою спробі вийти на край конвою раніше, ніж несамовито маневрувати ескор¬ти змогли б з’єднати свої сили. Наші зигзаги пута¬лі переслідувачів, проте три ворожі тіні не-ухилом наближалися, відкидаючи хвилі від форштев¬ня. Незабаром здалося, що ми потрапили в пастку. Однак поки ніщо не заважало човні вийти на кут атаки. «У-230» рвонула вперед, швидко скорочуючи дистанцію до пере-які рухалися чорних монстрів.
Командир крикнув:
— Старпом, даю 40 секунд на постріл!
Я був готовий вкластися в цей короткий проміжок часу. Визначивши відстань до цілі, прицілившись,