Книга Сталеві труни стр 262
не було ні найменшого шансу вижити, навіть якщо вони і не мали нестачі в розумі, здібностях і хорошою под¬готовке. В умовах великої і різноманітної сісте¬ми протичовнової оборони противника вони неізбеж¬но загубляться. Я підозрював, що вони не були навіть про-інструктовано щодо того, що їх чекає.
Через деякий час нам повідомили, що адмірал готовий прийняти нас, і провели в великий світлий кабі¬нет. Дениц стояв біля вікна, на його блідому обличчі грали промені зимового сонця. Він сильно постарів відтоді, як я в останній раз бачив його в Лоріане в 1941 році. Тог¬да в теплий осінній день він прикріпив до моїх грудей Залізний хрест. Тепер же він виглядав змарнілим, малорослим і менш рухливим.
Адмірал потис кожному з нас руки і запросив прі¬сесть в крісла, що стояли навпроти його столу. Він про¬шелся перед нами і почав говорити, намагаючись держать¬ся впевнено і рішуче. Він говорив про необхідність самопожертви і про великі зміни на краще в підводній війні, які незабаром повинні були про¬ізойті. За його словами, мета нашого майбутнього по¬хода — це зв’язати військово-морські сили союзників в їх власних акваторіях і не допустити операцій противника поблизу узбережжя територій, контролі ровать нашими військами. Ми повинні були стати тими доблесними воїнами, які будуть самоотвер¬женно битися до тих пір, поки нові типи човнів не змінять хід війни в нашу користь. Коли ми повернемося з походу, то отримаємо першу з цих човнів. У заклю¬ченіе Дениц вразив нас заявою, що заради випол¬ненія стояли перед Німеччиною завдань він пошле на фронт всі наявні в наявності човна, навіть ті, кото ¬ риє призначені для навчальних цілей.
Мова адмірала була короткою, але вражаючою: Де¬ніц все ж не втратив здатності запалювати в нас іскри ентузіазму, так само як після його виступів в роки трі¬умфа. Разом з тим він нічого не сказав нового і; як мені
здалося, був переконливий тільки тому, що нам отча¬янно хотілося вірити йому. Мої уявлення про Деніца зводилися до того, що його тактика, колись забезпечила нам перемоги, тепер викликала безглузду загибель тисяч підводників разом з їх застарілими підводними човнами. Його останній наказ можна було розцінити лише як відчайдушну спробу відстрочити неминучу поразку. І все ж я від щирого серця бажав собі помилитися.
Після дводенної відсутності я повернувся на базу. На Наступного ранку за сніданком старпом доповів, що ре-монт «У-953» завершено і човен днем раніше отбуксі-рована до пірсу. Потім у великому збудженні він пові-мив мені, що в порт прибули два човни новітнього типу і перед настанням сутінків пришвартувалися поруч з нашою. Я перервав сніданок, переодягнувся в свій шкіряний костюм і спустився до причалу. Біля його підніжжя стоя¬ла «У-953», свіжопофарбовані, з надраєних палубою, з гарматами, на яких ще не висохла мастило. Мої під-водники зібралися на кормовій палубі для переклички. Кожен з них поглядав одним оком на мене, а дру-гим — на монстрообразность нові підводні човни, що стояли по обидва борти від нашої. Я вступив на борт нашої відроджений-ної робочої конячки, відповів на рапорт старпома і прі¬ветствіе команди, потім сказав усім, що нам доведеться зробити ще один похід на нашій старій підводному човні, перш ніж нам нададуть човен нового типу, подоб¬ную тим, що розгойдуються поруч з нами. Я пообіцяв це в надії, що Деніц стримає свою обіцянку.
З того, що дав поверхневий огляд «У-953», я прийшов до висновку, що в сухому доці механіки основа¬тельно попрацювали. Страждала усіма старечими бо¬лезнямі, вона була переоснащено новим оборудовані¬ем. Колишній примітивний «шнорхель», котрий привіз нам стільки неприємностей, був замінений новим гідрав¬ліческім пристроєм з удосконаленим поплав¬ком. Сморід від розкладання і застою змінив запах нової фарби. «У-953», здається, була готова до походу.
