Книга Сталеві труни стр 285
потраплю в їх засідку. Звичайно, моє повернення врятувало п’ять життів, але в цей момент я не міг пробачити преда¬тельства своїм приятелям військовополоненим. Цей епізод створив стіну відчуження між мною і вчорашніми то¬варіщамі.
В Неділя 5 серпня нас з Фредом і з великою груп¬пой військовополонених відвели на залізничну платфор¬му. Там уже чекав товарний поїзд з 42 вагонів для худоби. Нами набили брудні вагони, по 100 чоловік в каж¬дий, і закрили їх зовні. Після цього потяг відійшов від платформи і попрямував до невідомого пункту назначе¬нія у Франції.
Духота і сморід від випорожнень перетворили вагони в камери тортур. Коли поїзд рухався до французької гра¬ніце, я став колупати дошки задньої стінки вагона за допомогою ножа, який мені вдалося зберегти при собі. Я довго крадькома займався цією справою, поки інші во¬еннопленние лежали в прострації, напівмертві від жаж¬ди і голоду. Близько півночі я вирізав чималу дірку, щоб вибратися через неї назовні. З наближенням третьому поїзда до зупинки я просунув в отвір спершу го¬лову, потім плечі. Однак на півдорозі до свободи мене несподівано схопили за ноги і витягли назад в вагон. Десятки моїх співкамерників кинулися на мене, як гі¬ени. Знову я став їхнім бранцем.
Болісна поїздка тривала всю ніч, следу¬ющій день і ніч слідом за ним. В’язні були позбавлені води і їжі, страждали на дизентерію. Гірше того, один з виснажених людей помер на другу ніч, інший — на наступний ранок. Сморід від трупів став нестерпний. Что¬би ковтнути свіжого повітря, я уткнувся особою в про¬деланное мною отвір в стінці вагона, вдихаючи запах океану.
Незабаром після цього потяг зупинився в незнайомій місцевості. По обидва боки від шляхів знаходилося багато французьких солдатів. Вони наказали нам вийти з ваго¬нов і погнали в добре замаскований табір вій-
нопленних, що нагадував укріплений колоніальний форпост. Я з’ясував, що ми знаходилися поблизу Ла-Флеша, міста між Ле-Маном і Нантом.
Табір повністю поглинув нас. Після того як унтер офіцерський склад відокремили від офіцерів, нас посе¬лілі в грубо збитих бараках і забезпечили талона¬мі на харчування. Я відразу ж почав шукати вихід назовні в цій обгородженій зоні. Але табір був обнесений за¬бором, набагато більш значним ніж той, що був у Дітершайме. По периметру огорожі, увінчаного рядами колючого дроту, були встановлені пулемет¬ние гнізда. Крім того, молоді французькі рекрути сильно відрізнялися від тієї охорони, яку можна було підкупити. Мені і Фреду довелося миритися з тим, що нам треба було провести тут много.времені на скуд¬ном раціоні харчування.
Потяглися дні животіння в жарі і голод. Я совер¬шал незліченні прогулянки по обгородженій території табору в пошуках лазівки для втечі. Годинами лежав в тіні відхожих місць, спостерігаючи за розпорядком дня і поведені¬ем охорони табору. Ночами, коли спадала спека, я пол¬зал уздовж огорожі, ухиляючись від світла прожекторів, намагався перебратися через огорожу в інші табірні зони — все марно. За два тижні в Ла-Флеша щоки у мене впали і випирали ребра. Я зневажав тих, хто смі¬рілся з табірної життям, і навіть тих, кого виносили з табору мертвими. Голод був сильніше, ніж дружба і про¬поведь розради, він був гірше, ніж смертельна хвороба. Нещадний торг серед полонених був настільки ж распро¬странен, як і смерть. За їжу вимінювали кільця, годинник, одяг і навіть золоті коронки на зубах. Продовольствен¬ние пайки вимінювали за підмоклі недопалки сигарет. У таборі були інформатори, злодії, релігійні і полі-тичні фанатики, божевільні і труси. І лише далеко не всі в’язні готові були бігти на свободу.
Лише на третій тиждень свого животіння в таборі я придумав спосіб свого порятунку. Мій план втечі
