Книга Сталеві труни стр 5

Самовладання було яскравою відмінною рисою цих людей, самовладання всупереч логіці або розумного відмови від неприйнятного ризику ^ тут не йдеться, зрозуміло, про випадки, коли у підводників не залишалося вибору на користь менш ризикованого діяння. Книга завершується так, як і повинна була завершитися, — на нотах скорботи і відчаю. Але ми помічаємо, як Вернер перетворюється в зосередженого, холоднокровного і впевненого в собі командира. Його підводний човен була останньою, яка залишила Францію під час відступу німецьких військ після висадки союзників у 1944 році. Половина його попередників загинула, намагаючись про-рватися на батьківщину, проте Вернер прийняв виклик долі і зумів знайти безпечний шлях до Німеччини, яка вже втратила здатність оцінити його подвиг. У світі, разрушающемся навколо нього, Вернер більше вже не був недосвідченим юнаком двадцяти п’яти років від роду, який прийшов служити на флот п’ять років тому. Він став мужнім, безстрашним чоловіком, здатним розуміти масштаби небезпеки, що насувається, і все ж уникнути загибелі. Вернер зумів оцінити силу волі своїх підлеглих, яких не залишилося нічого іншого, окрім як повернутися на свою пошкоджену у боях, выработавшую свій ресурс підводний човен після відпустки на березі, доставив занадто багато трагічних переживань.
«Безумство!» вигукує. Вернер на кожній сторінці останньої частини книги, де він починає ставити під сумнів політику своєї країни. Він і розповідає про свої любовні пригоди в проміжках між виходами підводного човна в море, однак слід зазначити, що по мірі погіршення військової ситуації амурні справи відходять для нього на задній план. І не тому, що Він став більш стриманим, а бажання молодого воїна притупилися. Просто настала душевна і фізична апатія у людини, що знаходилася на межі життєвих сил. Більше не було тієї Німеччини, яку він знав, Німеччина Вернера зникла задовго до того, коли його батько