Книга Сталеві труни стр 126

— Ти міг загинути в Берліні. Краще б залишився тут.У мене відлягло від серця. Адже мене не стали звинувачувати за затримку виходу підводного човна в море.
— Коли ми відпливаємо, герр капітан? — задав я питання.
— Залишилося кілька дрібниць. Знадобиться ще один день або трохи більше, щоб остаточно підготувати човен до походу. Я хочу покинути порт після сніданку в середу. Вважаю, до цього часу човен і екіпаж будуть го-Тови.О 14.00 ми відбули з Кіля. Прощальний банкет був швидкоплинний, а застілля — всього лише тінню лукуловими бенкету, який нам влаштовували з цієї нагоди преж¬де. Сильна снігова буря завадила духовому оркестру напутствовать нас музикою на пірсі. Але екіпаж це не турбувало. Ніщо не мало значення, крім нашого від’їзду. Ми були впевнені, що перемога буде завоева¬на всього через кілька місяців і потрібно лише встигнути потопити-стільки суден противника, скільки їх випа¬дет на нашу долю.
«У-230» наполегливо боролася із зимовим штормом. Потужні пориви вітру жбурляли нам в обличчя сніг і град. Короткі, жорсткі хвилі били в легкий корпус човна, мороз схва-Тива водяні бризки на льоту. Ми тримали курс на північ. Видимість  нульова. Щоб рухатися далі в штормовому морі, ми користувалися своїм радаром. Дат¬скіе протоки були пустельними. Надводні кораблі не наважувалися з’являтися тут в зимовий шторм. «У-230» прокладала собі шлях через вузькі проходи між мно-гочісленнимі островами, обережно просуваючись від од¬ного буя до іншого.
О 4.00 сніг припинився. На світанку ми на повних обертах попрямували до Норвегії. Пройшовши в надводному положенні протоку Скагеррак, ми обігнули норвезький берег в формі каблука і прослизнули в фіорд Хардангер, оточений могутніми засніженими гірськими вершинами. Весь шлях через фіорд Бйорн в гавань Берген нас супроводжували величні картини природи.
У порту ми знаходилися трохи більше одного дня, проіз¬ведя дрібний ремонт, заповнивши цистерни і днище корпу¬са човна соляркою і поповнивши свої продовольчі запаси зеленню і чотирма бочками свіжих яєць. Тепер «У-230» була досить оснащена для походу, який цілком ймовірно міг відвести нас до узбережжя США і от¬туда до Франції.
Шлях нам освітлювало сонце, але норовливий вітер дув в фіорді зі швидкістю 60 миль на годину. Біля виходу з фіор¬да відкрите море виглядало як гігантський водяний вал.
, Щоб зберегти антену нашого радара, я вкрив її під обшивку легкого корпусу на містку. Один з матро¬сов постійно обертав антену, що являла собою масивний дерев’яний хрест із закріпленими кабелями. Ми називали цю конструкцію «біскайський хрест» на ім’я місця, де наші підводні човни вперше застосували її.
Коли ми залишили за кормою фіорд Бергена , океан піддав човен суворому випробуванню. Але серйозно пост-Рада тільки «біскайський хрест». Я спустив зламану дерев’яну конструкцію в рубку і наказав терміново від-ремонтувати її. Кілька годин ми йшли без предуп-нов про небезпеку, противник міг легко запелен¬говать нас, перш ніж ми дізналися б про його появу. На щастя, видимість була прекрасною і спостереження за небом не становило проблем.
«У-230» слідувала на північний захід в протоку між Шетландських і Фарерськими островами. Ми вважали, що англійці чекають нашої появи там: у вороже налаштованої до нас Норвегії візит підводного човна не міг ос-таться в секреті. Однак в перший день походу не було помічено жодного літака противника. Коли «У-230» увійшла в небезпечну зону, штормове море огорнула темрява. Було відновлено «біскайський хрест», що став потужним під-сперечаються для попередження атак з повітря.