Книга Сталеві труни стр 182

частіше перебувати під водою. В результаті до кінця пер¬вой ночі походу акумуляторні батареї розрядилися на 70 відсотків. Однак, маючи в своєму розпорядженні таким надійним еле-тронним засобом, як «Буг», який дозволяв нам через бігати зустрічей з бомбардувальниками, ми відмовилися від літньої тактики і більше не намагалися рухатися в надвод¬ном положенні при денному світлі.
На наступну ніч англійці миттєво прореагі-вали на наше спливання. Включаючи свої радари лише епізодично, вони застигли нас зненацька своїми точ¬но розрахованими ударами. Година за годиною ми соверша¬лі поперемінно занурення і спливання, ніч за вночі йшли від хитромудрих маневрів і нещадних атак противника. На сьому ніч число атак зменшилась, а на восьму ми змогли виринати, щоб подихати свіжим повітрям. «У-230» вирвалася із зони блокади і продовжила свій шлях в західному напрямку серед світла хвиль. На дев’яту ніч ми отримали прі¬каз слідувати в сітку квадрата АК-64 і зайняти позицію в передовому дозорі. Все що входили в нього підводного човна повинні були знаходитися в зануреному положенні, щоб виявити, що наближався конвой акустічес-кими засобами. Спливання дозволялося лише на дуже короткий час. За всяку ціну необхідно було забезпе-чити скритність нашої присутності. Бо вона є-лась вирішальною умовою успіху.
15 жовтня в 20.35 ми перехопили своєї нової антен¬ной, здатної вловлювати радіохвилі на глибині 30 мет¬ров, радіограму: «Конвой, сітка квадрата АК-61, курсом на захід. Спливаю для атаки. «У-844». Один з «вовків» встановив контакт з конвоєм. Пастка спрацювала.
21.0. «У-230» спливла якраз в той час, коли уга-сал останній відблиск дня ^ якого під водою ми не бачили. Десь за темною завісою ночі на; півночі дві¬гался конвой, проти якого готувалася атака «волчь¬ей зграї». Як завжди, ми пов’язували з атакою великі надії.
23.50. Борхерт виявив перші тіні:
— Ескорт, праворуч по носі, 3000 метрів.
Сторожовик показав свій широкий борт і зник в
темряві. Пролунав тремтливий голос матроса:
— Сторожовик, 2000 метрів, нульовий кран!
Пішла команда Зігман:
— Обидва дизеля збільшити обороти втричі! Главмех, тисни на всю котушку!
Остання вказівка ​​відносилося до Фрідріха, який повинен був вичавити все резерви з напружено работав-ших двигунів. Не було й мови про атаку сторожевика торпедою-вбивцею.
За пеленгові 100 з темряви виникла ще одна тінь. Сторожовик, зліва по носі. Він повільно просувався між нашою підводним човном і переслідували нас есмін¬цем. Зігман не упустив свого шансу. Він розгорнув «У-230» вліво і пішов в північному напрямку зі швидкістю 20 вузлів. Обидва ескорту були змушені от¬чаянно маневрувати, щоб уникнути зіткнення. Через це, однак, на деякий час був втрачений контакт з конвоєм. Було вже 00.15 16 жовтня.
Дві, три коригування курсу з урахуванням швидкості дви-жения конвою, дистанції і кута атаки. Зігман вів під-човен курсом перетину з правого колоною конвою, покладаючись на здатність вахтового оцінити обстанов¬ку за нашою кормою. Я прицілився, встановив парамет¬ри цілей, знову прицілився. Тепер сітка ПУС застигла в самому центрі величезного транспорту. Потім зачаївся в очікуванні. 10 секунд … 20 … 30 — і ось два віялових зал¬па. Чотири торпеди вискочили з апаратів. Зігман раз-повернув човен і повів її паралельним конвою курсом, збиваючи зі сліду ескорти.
Одна торпеда вразила найбільш велику тінь пря¬мо посередині. Величезний сполох полум’я зметнувся до неба. Потім — приголомшуючий гуркіт вибуху. Через ¬ сколько секунд ударна хвиля наїжачила наші бороди. Це був сигнал до початку бою. Злетіли зірки сиг-