Книга Сталеві труни стр 155

рез центральний прохід, штовхаючи і розгойдуючи людей, змушуючи їх не спати. Той, хто заснув, міг нікогда більше не прокинутися.
03.0. Гуркіт бомбардування тривав, однак, без результатів. Нам більше загрожувало тиск води, неже¬лі глибинні бомби. Коли гуркіт останнього вибуху згасли, пролунав шум гвинтів віддалялися ескортів. Дол¬гое час ми прислухалися до нього, не здатні по¬веріть, що «томмі» припинили полювання.
04.30. Більше години ми зберігали мовчання. В удачу не вірилося. Потрібно було підстрахуватися. Ми включі¬лі опріснювач, який піднявся на працювали мо¬торчіках над рівнем моря. Зверху ніякої реакції. Використовуючи залишок запасів стисненого повітря і енергії акумуляторних батарей, стармеха вдавалося піднімати човен метр за метром. Потім, не здатний контролі¬ровать підйом човна, Фрідріх пустив її у вільне плавання, голосячи:
— Човен швидко спливає … 50 метрів … човен на по¬верхності!
«У-230» пробилася до свіжого повітря і життя. Ми кинулися на ходовий місток. Нас оточила невимовний-травня краса ночі, неба і океану. На нічному небі яскраво сяяли зірки. Дув легкий вітерець. Відчуття віз-народження було повним. Ще хвилину тому ми не мог¬лі повірити, що залишимося в живих. Адже смерть дер¬жала нас в своїх залізних обіймах 35 жахливих годин.
Свіжий, багате киснем повітря подіяв на мене фатально. Майже втративши свідомість, я встав на коліна і уткнувся в огорожу ходового містка. Я довго залишався в такому стані, поки сили не вер¬нулісь до мене. Командир відновився швидко, і ми привітали один одного з чудовим позбавленням.
Потім Зігман скомандував:
— Середній вперед! Курс 1-80. Провентилювати лод¬ку. Команда — по місцях.
Він вирішив ще раз спробувати долю.
Двигуни човна знову запрацювали. Оскільки кон¬вой давно пішов вперед, ми попрямували до місця, отку¬да почали його переслідування. Поршні дизелів ободря¬юще стукали, заряджаючи наші розряду батареї і просуваючи човен до нового сходу сонця. Вода з дні¬ща була відкачана, сперте повітря вивітрений, а собран¬ние відходи викинуті за борт. Коли темрява розсіялася і настав день, «У-230» знову була готова до бою.
Все ще не оговтавшись від жахливих бомбардувань і животіння в холодних глибинах океану, ми підвели Іто-ги бою. Три підводний човен вийшов з нашої групи були потоплені. Більше 100 кораблів союзників пройшли повз нас, і ми не змогли знищити ні одного. Тепер слід було ожі¬дать, що близько 700 тисяч тонн боєприпасів благополуч¬но будуть доставлені на Британські острови. Це було жахливо.
День обіцяв удачу. Огрядна постать Прагера піднялася перед сходом сонця на ходовий місток і вистрелі¬ла з ракетниці кілька сигнальних ракет. Я закурив сигарету і спостерігав за піднімати світилом. Небо змінювало забарвлення від темно-синьої до фіолетової, потім від багряної до криваво-червоною. Я згадав старовинну по-говіркою: «Червоне небо вранці ранню смерть віщуючи-ет». Цікаво, що день прийдешній нам готує?
07.10.
— Попереду — дими! — доповів старший матрос.
Всі біноклі кинулися до темної плями на лінії горизонту з південно-західного боку. Сумнівів не було, це був другий конвой. В цю мить мені здалося, що ескорти першого конвою навмисно залишили нас, знаючи, що рано чи пізно нами зайнялися б есмінці, які слідували в бойовій охороні другого конвою.
07.20. «У-230» пішла під воду. Команда, що не спали по крайней мере 70 годин, стомлено розійшлася по своїх мес¬там. Від пережитого особи зблідли, щоки впали, очі